30 мая 2018 г.

О.К.Бурчак "Своїх героїв потрібно знати"


12 травня 1918 року світ зустрів Якова Петровича Батюка. Доля подарувала йому, герою книги, чимало випробувань та викликів, але він з гідністю зносив все, що випало йому на життєвому шляху. Згадуючи його зараз, можна з упевненістю сказати, що навіть якби в його житті не сталося б великої війни, воно все одно могло б слугувати прикладом гідності. Малюк, що адаптувався в середовищі зрячих товаришів, студент-юрист, згодом — адвокат, прекрасний організатор. Втім, всі подробиці життя Якова Петровича, очищені від надмірного “героїчного флеру” , чудово описані в книзі Олександра Кириловича Бурчака.
           Без перебільшення можна сказати, що до цієї книги автор йшов більше половини свого життя, адже перші пошукові роботи він почав проводити ще в школі. Через те окремий розділ присвячено Я. Д. Байтману — педагогу-історику, людині, що закіцавила автора долею героя.
         
Презентація книги відбулася 10 травня 2018 року в “ЛігаБізнесІнформ”. Наразі примірники книги( виданої коштом автора як шрифтом Брайля, так і в пласкодрукованому варіанті) можна знайти в спеціалізованих бібліотеках для сліпих.

17 мая 2018 г.

"Методи виховання малих засранців"( Новий український театр)

keywords


                  Одинадцяте травня 2018, ми запрошені, як члени НДКГ “Творчі ініціативи”.
      Ми знову в гостях у театрі, що не втомлює дивувати. Режисурою, грою акторів, сюрпризами під час антрактів. Але, здається, насамперед — не “заїждженим” репертуаром. Пєса Марини Смілянець “Методи виховання малих засранців” дуже сучасна, вчасна, безжально правдива. Тут немає місця ні надпристрастям, ні сусально-іділичним стосункам. Відносини між людьми, що мали, здавалося б, бути найріднішими, показані саме такими, якими вони найчастіше й бувають — піклування перемішується з ревнощами, захист — з бійками , прагнення “нормального життя” не дає місця в серці для тих, хто виріс поруч з тобою. А ще незримий , але найрідніший для всіх героїв твору, персонаж розповідає — як важко на зламі епох залишитися самотнім ,прагнути виховати дітей людьми, залишитися при тому хорошим спеціалістом і просто — чуйним і дбайливим чоловіком. Три сини, три брати в чудовому виконанні Єгора Снігиря, Кирила Сузанського, Данила Кіно в складний момент життя намагаються розібратися — як їм жити далі. Наймудрішим в пєсі
( і недаремно, він пожив таки віку) є пес Кубік ( у виконанні Віталія Кіно), котрий( як мінімум) може вислухати всіх членів родини і їхню подругу Аню( Юліана Євстафієва).
         Цікаво зазначити, що, по суті, пєса побудована у стилі грецьких трагедій — дійство відбувається в одному місці та протягом , фактично, декількох годин. А трагедія це чи драма — вирішувати глядачеві, бо, як зазначив Кубік “Люди -вони як собаки. Все розуміють , коли захочуть”. Можливо, і ви будете аплодувати стоячи, як це було у цей теплий травневий вечір.

Підготували Юрій та Євгенія Вишнякови

16 мая 2018 г.

тифлоновини ( випуск 24)

ХТО НЕ МАНДРУЄ… той не П’Є ШАМПАНСЬКОГО

Мандрівка… скільки у цьому, здавалося б, знайомому слові приховано нового і незвіданого! Скільки нерозгаданих загадок, нерозкритих таємниць і незнайомих людей ховається в його звучанні! І яка неймовірна радість першовідкривачів чекає на тих, хто таки зважується здійснити оту саму, далеку чи близьку мандрівку! І що дальшою вона буде, то, відповідно, більше цікавого у собі таїтиме. Отак і ми, члени НКДГ «Творчі ініціативи», порадились своїм дружним колективом та й вирішили гайнути не абикуди, а в мальовничий край невмирущої Мавки, край, де жила і творила наша славетна Леся, надихаючись неперевершеною красою поліських краєвидів і таємничою знадою непролазних лісових хащів; край, в якому дивовижним чином переплелися природні й рукотворні чудеса.
   Може, їдучи самотиною, хтось і назвав би поїздку нудною, бо дорога таки й справді не близька: від вечора аж до самісінького ранку майже пів України перетнули ми поїздом, аби дістатися до пункту призначення. Та коли збирається гурт однодумців, об’єднаних спільною метою і веселим азартом – дорога за дотепними жартами, смачною вечерею і, що гріха таїти, крапелькою ігристого, здається майже непомітною. А трапеза в поїзді – це зовсім окрема тема, бо тільки той, хто ніколи не мандрував, не знає якого надзвичайного смаку набувають, здавалось, звичайні би страви, приправлені романтикою подорожі і незвичайністю обстановки. Отож, прибувши ясного травневого ранку 4.05.2018 р. на батьківщину Лесі Українки, у село Колодяжне, ми були сповнені гарного настрою і налаштовані на нові враження і цікаву екскурсію. І, треба сказати, не були розчаровані. Надзвичайно тепла зустріч співробітників музею, уважне і турботливе ставлення до не зовсім звичних екскурсантів і просто неймовірні краєвиди Колодяжного додали нам наснаги і бадьорості, попри майже безсонну ніч, на нові звершення і відкриття.
   Надзвичайно порадував нас і хостел у Луцьку, де ми зупинились, аби мати можливість перепочити після екскурсій та переночувати. Чистий, зручний і недорогий, він став для нас справжнім прихистком у, хоч і гостинному, але все ж незнайомому місті. Втім, не лише добрі господарі створювали нам комфорт і хороший настрій, а і місто загалом справило на нас неймовірно приємне враженняусі привітні, ввічливі водії маршруток, уважні екскурсоводи, доречі, ніде, в жодному місті, окрім Луцька, екскурсоводи не пропонували нам свою безпосередню допомогу у супроводі незрячих екскурсантів, та й просто випадкові перехожі, що одразу ж кидались допомогти, підказати, провести тільки-но виникала якась необхідність і чистенький, охайний, зовсім невеличкий, за столичними параметрами, Луцьк – залишили по собі світлі приємні спогади. Та все ж не був би наш відпочинок таким вдалим, коли б не згуртованість нашого невеличкого колективу, коли б кожен з нас не турбувався не тільки про свій особистий комфорт, але й про комфорт тих, хто знаходиться поруч, коли б зрячі супроводжуючі, на плечі яких, безперечно, лягло значно більше обовязків, поставились до них не просто сумлінно і відповідально, але й не акцентуючи на цьому увагу, як на не зовсім зручній повинності. Допомога у підготовці перекусів під час відпочинку у хостелі, супровід і підстраховка на екскурсіях – усе це зробило можливою поїздку для тих, хто не здатен здійснити її самостійно через відсутність зору.   
А скільки вражень залишили по собі відвідини Луцького замку або, як його ще називають, Замку Любарта! Доречі, саме цей замок зображено на нашій двохсотгривневій купюрі. Так от, враження залишились незабутні, причому як у нас, так і у працівників, що обслуговують цю пам’ятку архітектури, адже людям, які ніколи не стикалися з незрячими годі було зрозуміти яким чином ми збираємося здертися аж на самісінький вершечок вежі, до оглядового майданчика. Підозрюю, що час, протягом якого ми здійснювали цю карколомну авантюру, був не найприємнішим у їхньому житті: боюсь, що надзвичайна подія на дорученій їм території – останнє чого б їм хотілося. А підйом, а надто спуск, таки й справді були не легкими, і успішному їх подоланню ми цілком завдячуємо нашим зрячим супроводжуючим, котрі не побоялись узяти на себе таку відповідальну  місію. Але мушу сказати, що це однозначно вартувало потрачених зусиль: рідко коли випадає пережити стільки драйву і адреналіну. Тож, поверталися ми додому втомленими, але такими щасливими, по вінця сповнені враженнями, позитивними емоціями й ентузіазмом, тому можна з упевненістю говорити, що далека поїздка була першою, але аж ніяк не останньою, а келишок хорошого вина у  потязі стане доброю традицією, і ми зможемо з повним правом перефразувати відомий вислів: хто не мандрує, той не пє шампанського.

Олена Федорова









13 мая 2018 г.

"Маленькие комедии большого дома"(Новий Український театр)


          Середина 70-х років минулого століття, зірковий склад театру Сатири, пєса Арканова та Горіна на “злобу дня”. Околиці великого міста із своїми милими, трохи наївними мешканцями, яким так хочеться лірики й романтики серед метушні буднів.
...Початок 2000, наш Київ, на сцені — дорослі діти батьків 70-х, що присвячують прекрасну гру юності своїх батьків.  З усього твору режисер обрав два найлюдяніших епізоди “Ми вас чуємо” і “Серенада”. І хоч минуло 40 з гаком років, але, виявляється, людські почуття та прагнення анітрохи не змінилися, як ніколи не зміниться память про своє дитинство і про те, як тоді співали мама, тато, радіо і радіола, як відзначали дні народження сусідів всім підїздом, як мріяли про високі почуття серед рутини життя.
І на сцені — співають. Співають так, що згадуєш, здавалося б, те, що залишилося далеко-далеко. Почуття підсилюються через те, що супроводжується сценічне дійство слайдами — ну, тими, що лежали в коробках і які тодішні компютери не вміли показувати. Світлове рішення , до речі, виконується одним з акторів трупи.
А в антракті гостей теж очікував чудовий сюрприз. Який? Дізнаєтеся, коли подивитеся
Маленькие комедии большого дома”, які ми, члени НДКГ "Творчі ініціативи" відвідали 28.04.2018 р.
Гостинні хазяйки - адміністратори театру

  Підготували Юрій та Євгенія Вишнякови


Косий Капонір


Сонячний, нарешті по-справжньому весняний день. Не хочеться вірити, що тут, на Печерських пагорбах, де зараз розквітають фіалки і літають джмелі, знаходилася одна з наймоторошніших тюрем Російської імперії( жодної втечі) — фортеця “Косий капонір”. Але саме туди 14.04.2018 р. помандрувала група членів НДКГ “Творчі ініціативи” для того, щоб більше дізнатися про цей бік київської історії.
Біля воріт нас зустрічає екскурсовод Ольга Миколаївна . Від неї ми дізнаємося, що:
- донедавна годі було й думати про музей на цьому місці. Стіни із знаменитої київської цегли зношувалися і розвалювалися, але завдяки реставраторам фортеця набуває вигляду, близького до реального;
- велику участь у відновленні музею взяли представники Польщі. Це повязано з тим, що саме в цій тюрмі на засланні перебували учасники Польського повстання. Цим мужнім людям присвячено меморіальні дошки на подвірї та в приміщенні музею, також ними надано фільм — історичну реконструкцію,яку можна побачити в залі;
Також в музеї відтворено вигляд камер загального призначення і “офіцерських”, є виставка знаряддя тюремників і велика експозиція, присвячена найвидатнішим полоненим — зокрема, членам Кирило-Мефодіївського братства, Дмитру Багрову та Желябову.
Але на одній будівлі музей не закінчується, ми переходимо в зали , присвячені істоії фортець і воєн на сучасній території України — аж до зброї і форми в АТО.
І закінчуємо в Великодній тиждень оглядом виставки робіт на великодню тематику, створених руками увязнених українських тюрем.
Так, це гіркі сторінки історії будь-якої країни — але знати про це треба





Підготували Юрій та Євгенія Вишнякови

11 мая 2018 г.

Подорож до Луцька

8 членів НКДГ ,, Творчі ініціативи" з 4.05.2018 р. по 5.05.2018 р. відвідали красиве місто Західної України - Луцьк. Засноване місто в 1085 році та мешкає в ньому 205 тис.осіб. Тут є що подивитись і куди піти. Ми побували в парку ім.Лесі Українки, яке є справжньою перлиною міста. Тут зручні алеї й багато лавочок для відпочиваючих,  прекрасні фонтани з водопадами, атракціони  і зоопарк. 
   На пішохідній екскурсії ми пройшли від Театрального майдану (частини старого Луцька) до центру міста, заходили в кірху та костел, дізнались багато цікавого з історії міста й видатних людей, які тут проживали раніше й мешкають зараз. Серед них Головня Микола Микитович - архітектор, з яким нам пощастило поспілкуватись. 
   Ще ми побували в Луцькому замку Люберта. Ми навіть піднімались на його вежу на рівні більщ ніж 9-поверхового будинку, хоч це було дуже не просто через круті, вузькі, незручні сходи. Ще ми побували в Музеї книг, Музеї дзвонів та Музеї технологій минулого. 
  Також відвідали село Колодяжне, де мешкала Леся Українка. Зараз тут музей-садиба Лесі Українки, що є справжньою гордість волинян. На території Музею росте груша, яку посалдила сестра Лесі - Ізидора. 
   Поїздка всім дуже сподобалась. Вона надовго залишится в нашій пам'яті, про що нам нагадуватимуть фото. Повертались ми до Києва переповнені гарними враженнями та емоціями. Думаю, що таких поїздок буде ще багато. 

          Валентина Братчанська та Софія Ганенко











Екскурсія до Міжнародного аеропорту «Бориспіль»

Наша екскурсія розпочалась квітневого ранку 20.04.2018 р. від станції метро "Бориспільська". Сорок хвилин на автобусі і ми в місті обласного значення Бориспіль. Цей населений пункт відомий з початку XI століття, як місце загибелі  давньоруських князів Бориса та Гліба. З ім’ям першого і пов’язують сучасну назву міста.
Поруч з Борисполем знаходиться мета нашої мандрівки - Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - повітряні ворота України.
На прохідній нас зустрічає наш екскурсовод, працівниця одного з відділів аеропорту. На фірмовому автобусі ми рушаємо по екскурсійному маршруту. Кожному видають спеціальні радіонавушники, за допомогою яких ми можемо чути коментарі нашого екскурсовода. Поки ми їдемо до пасажирського терміналу, дізнаємося про історію та загальні характеристики аеропорту.
Міжнародний аеропорт «Бориспіль» — найбільший пасажирський аеропорт України, який забезпечує понад 66 % авіаційних пасажирських перевезень України і щороку обслуговує понад 10 млн.пасажирів. Має дві злітно-посадкові смуги довжиною 4.000 м і 3.500 м. Це єдиний аеропорт України, з якого виконуються трансконтинентальні рейси.
З розвитком реактивної авіації наприкінці 1950-х років зросли вимоги до якості інфраструктури. Постало питання будівництва аеропорту, здатного обслуговувати літаки вагою понад 100 т. Після особистого рішення М. Хрущова в травні 1959 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про створення на базі військового аеродрому «Бориспіль» аеропорту цивільного повітряного флоту Київ (Центральний). 7 липня 1959 р. було прийнято перший рейс за маршрутом Москва-Київ-Москва. Усього за один рік аеропорт «Бориспіль» вийшов на третє місце за обсягом пасажирських перевезень серед аеропортів України. 1960 р. аеропорт «Бориспіль» почав приймати міжнародні рейси до Будапешта, Відня, Софії. В 1965 р. Бориспільський Аеровокзал був другим за розміром після московського аеропорту «Домодєдово» та одним з найбільших в Європі. З 11 березня 1993 р. аеропорт «Бориспіль» отримує статус державного міжнародного аеропорту. У 2013 р. злітна смуга 36П отримала підтвердження категорії ІІІа для здійснення заходів та посадок в умовах недостатньої видимості.
Аеропорт "Бориспіль" має чотири пасажирські термінали, але зараз функціонує лише один. Екскурсійний автобус піднявшись по пандусу, привіз нас до третього поверху терміналу "D". Це новий термінал, площею 107 тис. кв.м. Його будівництво почалося в листопаді 2008 р., а закінчилося 27 грудня 2011 р. Термінал може обслуговувати до 10 млн. пасажирів на рік, 3000 пасажирів на годину на виліт і стільки ж на приліт. У зоні відправлення нового аеровокзального комплексу передбачено 61 стійку реєстрації, 18 пунктів контролю на авіабезпеку, 28 кабін паспортного контролю. Галерея очікування рейсів у зоні відльоту має  довжину 870 м.
Наша екскурсійна група пройшла по усім поверхам терміналу: 3 поверх - зона відльоту міжнародних рейсів, 2 поверх - зона відльоту внутрішніх рейсів, 1 поверх - зона прильоту.
Наступним пунктом став багажний термінал, на шляху до якого ми пройшли  надретельну процедуру особистого огляду. Багажний термінал - це грандіозна споруда на території якої встановлені п’ять величезних апаратів для контролю та перевірки багажу авіамандрівників.
На стоянці літаків ми оглядали лайнери "Аеробус" та "Боїнг" відомих світових авіакомпаній, а потім автобус привіз нас до "Аварійно-рятувальної станції", де нам дозволили оглянути найкращу в України пожежну машину і навіть посидіти в її кабіні. Бійці - рятувальники розповіли про свою службу, рятувальну техніку та спеціальні захисні костюми, що можуть витримувати температуру до 1000 градусів.
На завершальному етапі екскурсії відбулася невеличка автобусна мандрівка територією аеропорту. Нам показали стоянку урядових та президентського літаків, територію базування військових, ремонтний ангар та  майданчик для зустрічі міжнародних офіційних делегацій.
Мандрівка підійшла до закінчення. Три години минули майже не помітно. Сповнені яскравих емоцій, позитивних вражень і дуже задоволені ми вирушили в зворотній шлях до Києва.
Велика дяка всім хто сприяв організації цієї екскурсії. Сподіваємося, що ще не раз ми завітаємо до Бориспільського Міжнародного Аеропорту, і не в якості екскурсантів, а з квитками бізнес класу на комфортабельний літак, ну хоча б до Торонто. ;)

Володимир та Тетяна Радченко








ПОВІТРЯНІ ВОРОТА КИЄВА І ВСІЄЇ УКРАЇНИ

У квітні, коли весна нарешті взяла гору у двобої із холодною зимою – 20.04.2018 р. і взялася оживляти й розфарбовувати все навкруги, НКДГ «Творчі ініціативи» вирушили в одноденну подорож. Годі сидіти  на одному місці, вже настав час цікавих заміських поїздок!
Цього разу поїхали до одного з міст-супутників столиці – Борисполя. Принадою екскурсії стало відвідання Міжнародного аеропорту «Бориспіль», який є важливим центром сполучення у Центральній Європі. Та це – тема окремої розповіді. Сам же Бориспіль виявився привабливим і доволі затишним містечком, із тисячолітньою історією, до речі. Бо за офіційною версією, перша писемна згадка про нього датується 1015 роком, тож кілька років тому Бориспіль широко відзначив своє тисячоліття. Сучасна назва міста пов’язана з іменем князя Бориса, який загинув на річці Альті, а згодом був канонізований як один з перших святих Київської Русі.
Подивитися тут теж є на що: фонтани, Борисоглібська церква та інші храми, цікаві пам’ятники. Ми ж свою увагу цього разу зосередили на Книшовому меморіально-парковому комплексі.
Це озеленене місце, колись старовинне кладовище, набуло статусу історичної пам’ятки. Сталося це не так вже й давно, 1989 року. Воно закарбувало в собі багато трагічних сторінок нашої історії – зокрема, часів голодомору, жахливих розстрілів, чорнобильської трагедії, і дуже свіжу – АТО. Саме тут похований автор слів нашого гімну Павло Чубинський, чиє життя тісно переплелося з Борисполем.
Свою історію у місті бережуть і досліджують, шанують предків і намагаються не втрачати зв’язку поколінь. Саме таке враження склалося після екскурсії, яку провела нам старший науковий співробітник Бориспільського державного історичного музею Людмила Тоцька. І подарувала збірочку своїх оповідань, яких у неї вийшло вже кілька.
Над містом часто чути звук пролітаючих літаків. І справді, багато його мешканців працюють в аеропорту, що є його окрасою, джерелом розвитку і головними повітряними воротами України.
Ми вирішили якось ще сюди приїхати, коли запрацюють фонтани й буде тепліше. Адже цікавинки можна побачити й не дуже далеко від Києва, варто лише до них придивитися!

Інесса Сидоріна






8 мая 2018 г.

Дивовижний світ природи

   Погожого квітневого дня 21.04.2018 р. члени НКДГ,, Творчі ініціативи” вирушили на екскурсію в казковий світ природи - резиденцію ,,Залісся” , яка розташувалась на 40 тис.га. Це найбільша резиденція в Україні. Вона займає частину Київської та Чернігівської областей і розділена на чотири лісництва. Резиденцію було створено в 1960 р. Спочатку це був заповідник, а пізніше він став мисливсько-господарським угіддям, де відпочивають та ведуть переговори керівники держав. Спочатку ми відвідали державний музей природи, де багато опудал та фотографій різних птахів та тварин, які мешкали колись та живуть зараз в ,, Заліссі”. Екскурсовод захопливо та пізнавально розповіла нам про мешканців природи. Тут є лосі, лисиці, вовки, зайці та багато інших тварин. Про кожну з них розповідалось детально. Свою цікаву розповідь пані Тетяна пересипала жартами, прислів'ями та кумедними випадками з життя братів наших менших. Потім ми гуляли по території цього чудового куточка природи, справжньою окрасою якого є штучні озера, на яких плавають качки. 
     Побували ми й на конюшні, де живуть 14 прекрасних коней-скакунів, яких ми годували з рук. Ми з задоволенням гладили коней. 
    Ми бачили красивий будинок, в якому відпочивають та ведуть переговори керівники держав. 
    А ще тут дуже багатий рослинний світ. Кругом ліс. Чути співи пташок. Ми неначе в казці побували. Добре відпочили. Повертались до Києва переповнені найкращими враженнями. Так добре пізнавати свій рідний мальовничий край!


Валентина Братчанська та Софія Ганенко









4 мая 2018 г.

Мальовнича фантазія

23.04.2018 р. в приміщенні виставкового центру Укрінформу (Art Hub) відбулося відкриття виставки художніх робіт талановитої молоді з інвалідністю. Це вже третя виставка, яка організована в рамках Всеукраїнського соціального волонтерського проекту "Мій талант тобі, Україно!".
Засновники проекту: Член Національної спілки художників України, лауреат багатьох міжнародних конкурсів, художник-педагог Катерина П'ятакова та керівник БФ «Родина Милосердя» Олександр Козловський. Проект здійснюється за підтримки Національного інформаційного агентства «Укрінформ».
На виставку були запрошені члени НКДГ «Творчі ініціативи» не тільки як гості, а як учасники. Катерина Пятакова проводила для нашої групи майстер-клас з об’ємного живопису. Так ми познайомилися з образотворчим мистецтвом. А тепер мали змогу виставити свої роботи. Хоча це була перша спроба пензля, але наші роботи виглядали досить пристойно поруч з картинами справжніх художників. Також поруч з картинами ми представили вироби декоративно-прикладного мистецтва. Прикраси з бісеру чарували гостей. Поруч розташувалися фігурки з бісеру та квіти. Гурток „Фантазійка” представив свої роботи – топіарії з серветок та сизалю, пташки-мотанки, весняні композиції. Милували око присутніх вироби макраме.
Кожен з гостей отримав масу позитиву від представлених робіт. Адже спілкування з талановитими людьми надихає на творчість і життя.


Світлана Проніна










Екскурсія по Лук’янівці

Нарешті в Києві встановилася тепла весняна погода. Городяни потягнулися до парків, скверів та на дачі, а шанувальники піших прогулянок по місту на нові екскурсійні маршрути.
28.04.2018 р. шестеро відважних представників НКДГ "Творчі ініціативи", проявили ініціативу і  приєдналися до екскурсії вулицями Лук'янівки.
Розпочалась наша краєзнавча мандрівка на вулиці Мельникова біля будинку №8. Цей дореволюційний маєток було збудовано архітектором Володимиром Безсмертним на замовлення київського окружного судді Миколи Грабаря. Серед знавців київської архітектури ця споруда відома як "Будинок з ірисами". Маєток збудований у модерному стилі і мав над ганком цікавий скляний навіс-козирьок.
Далі, по тій же стороні вулиці знаходяться ще дві будівлі початку XX століття. Будинок №14, де з 1907 року розміщувалася Земська фельдшерсько-акушерська школа. У роки Першої світової війни тут знаходився земський шпиталь, на базі якого було сформовано санітарний ешелон. У сусідньому №16, його власником був російський генерал Пишенков, з 1908 року функціонувала Шоста Київська чоловіча гімназія.
Перейшовши вулицю, потрапляємо до зеленого куточку - парку Івана Котляревського. Біля пам’ятника цьому видатному українцю згадуємо про його роль в оновленні української літературної мови.
Щодо парку то цікавою була розповідь нашого гіда про передумови його створення, пов’язані з російським імператором Александром III, і його захопленням швидкісними залізницями.
Колись дуже давно в Києві існувала церква Феодора Освяченого. Заснована в 1871 році вона була примітна тим, що в її приділах були створені копії "Печери Гробу Господнього" в Єрусалимі та печери Святого Климента в Інкермані. Нажаль ця релігійна споруда відноситься до категорії втрачених. В 1935 році за наказом радянських керівних органів,  вона була розібрана на будівельні матеріали. Зараз на цьому місці будинок№4 по вулиці Багговутівській, проводяться заходи з її відновлення.
Підходимо до будинку №6 на вулиці Овруцькій. Зараз це посольство Республіки Лівія, а в 1925-1932 роках тут мешкала мати видатної української письменниці Лесі Українки - Олена Пчілка (Косач).
Рухаємося далі.
Жив колись в Києві аптекар Октавіан Белзький. Добре жив, торгував пігулками і наторгував собі на невеличкий маєток. Пізніше до першого приєднався другий, більш пишний "особнячок". Вигідна це була справа - фармакологія. Але йшли роки, до влади прийшли більшовики, все це нерухоме добро було націоналізовано. В тридцяті роки тут проживав «значний» діяч Міністерства Внутрішніх Справ, а в сорокові керівник УССР, Микита Хрущов. Саме як "Дача Хрущова" відомий цей куточок Лук’янівки в наш час.
Парк біля "Дачі Хрущова" втратив свою колишню пишність і виглядає зовсім занедбаним, але мешканці сусідніх вулиць та й туристи залюбки прогулюються його територією.
32 роки тому нашу землю опалила "Зоря-полин". Грандіозна трагедія боляче пронизала серця і душі нашого народу. В пам’ять про жертви Чорнобильської трагедії в багатьох населених пунктах України встановлено пам’ятники, меморіали, пам’ятні знаки. На початку вулиці Нагірна на Татарці існує меморіальний комплекс пам'яті жертв Чорнобиля. Складовою його є Свято-Миколаївський храм, збудований в 2011 році. Особливістю цієї церкви є те, що архітектор спробував надати йому риси захисного саркофага зведеного над 4-тим енергоблоком ЧАЕС. Поруч з храмом встановлено пам’ятний хрест і дзвін.
Закінчувалася  наша екскурсія на Смородинському узвозі. Тут за легендами в печерах мешкали в різні часи то Змій Горинич - викрадач гарних панянок, то Соловей-Розбійник - хуліган та контрабандист. А відомий руський лицар Ілля Муромець стояв на цьому місці дозором і як міг боровся з усією тією поганю.
Багато в Києві є місць де ми ще не були. Багато є легенд та розповідей, які ми не чули. Але знання здобуває той, хто до них прагне, і ця екскурсія була прекрасним приводом заповнити деякі інформаційні прогалини, а ще й розважитися і розім’ятися.
Велика подяка усім причетним! Чекаємо на нові маршрути відомими і невідомими вулицями нашого Києва.

Володимир та Тетяна Радченко