ТИФЛОНОВИНИ( випуск 34)

34 випуск( 6 випуск 2019)

український огляд

життя незрячих за кордоном

Матеріали зібралм Володимир та Тетяна Радченки

ТИФЛОНОВИНИ( випуск 33)

33 випуск( 5 випуск 2019)

український огляд

життя незрячих за кордоном

Матеріали зібралм Володимир та Тетяна Радченки

"Відморожений"

Деякий час тому я вже мимохіть згадувала про те, що навколишній простір в Україні, хоч і зі швидкістю равлика, але все ж рухається у бік цивілізації. Йшлося тоді про кнопку «стоп» в автобусі, підписану шрифтом Брайля. Сьогодні хочу поділитись новим враженням: 12.12.2019 р. члени НКДГ "Творчі ініціативи" були присутні у бібліотеці ім. М. Островського, де  відбувся допрем’єрний показ декількох серій комедійного серіалу «Відморожений», котрий вже сьогодні можна буде дивитися на «Плюсах». Показ був не зовсім звичайним, бо й розрахований він на особливу аудиторію: людей, що мають серйозні порушення зору. А щоб перегляд фільму для таких глядачів став справді цікавим і доступним, його супроводжував тифлокоментар, спеціальна звукова доріжка, що пояснює суто візуальні моменти, що відбуваються на екрані. Втім, думаю, це вже далеко не дивина і тих, хто в темі таким аж ніяк не вразити, бо така річ як вище згаданий тифлокоментар існує вже досить давно і, хоч іне така поширена як того хотілося б, але все ж за бажанням на просторах інтернету можна відшукати чималу кількість фільмів із таким супроводом. Але, як я уже зауважила, сьогодні прогрес сягнув іще далі, адже для усіх власників сучасних смартфонів з’явилась можливість скачати спеціальний мобільний додаток з Плеймаркета і… вуаля! Вмикайте собі телевізор, знаходьте фільм, що демонструється у даний час у списку додатка і ваш телефон люб’язно прокоментує вам те, що відбувається на екрані От тільки, як і у всіх хороших речей, неодмінно знайдеться якесь противне «але». Є воно й тут, адже список внесених на сьогодні в додаток фільмів доволі куценький. Втім не засмучуймось, бо будь-яка дорога завжди починається з першого кроку, тому давайте наберемось терпіння і сподіваймося на краще. А серіальчик, до речі, і справді кумедний. Респект сценаристам, режисеру і акторам, адже, на моє глибоке переконання, справді хорошу комедію куди складніше зняти, аніж хорошу драму. Та й Дзідзьо у головній ролі теж надає фільмові особливого шарму. Отож, бібліотеку відвідала не даремно, а час провела цікаво, корисно і весело.

Олена Федорова

А ви знали, що сантехніка – це цікаво і весело?

А ви знали, що сантехніка – це цікаво і весело? От і я ні. Аж до сьогоднішнього дня, навіть не підозрювала. А, відвідавши з членами НКДГ "Творчі ініціативи" 6.12.2019 р. Музей історії каналізації, уявляєте, і такий є у нашій столиці, переконалась, що таки й справді, навіть у каналізації можна відшукати нові інформаційні перли. От знаєте, наприклад, що протяжність України зі сходу на захід становить близько одна тисяча триста кілометрів, а здолати таку відстань поїздом можна аж за цілу добу. А от загальна довжина каналізаційних труб тільки під нашою столицею дорівнює аж двом тисячам семисот кілометрам. Ось так. А звичайнісіньке яблуко, виявляється, на цілих вісімдесят відсотків складається з води. Не знаючи, ніколи не сказала б, ну не кавун же це і не огірок… і ось із таких цікавих фактів, дотепних зауважнь, веселих жартів і кумедних фотографій і склалися наші відвідини музею. До того ж, іще одним плюсиком до скарбнички хороших вражень від екскурсії стала можливість безперешкодно обстежити усі представлені експонати. Ні, звичайно, труби, вони труби і є, але, повірте, це неймовірно весело дізнатися, що одна з деталей у сантехнічних конструкціях називається засукою, у одному з фрагментів каналізаційної труби цілком можна засолювати огірки чи колективно припускати: химерні роги то стирчать з одного з експонатів чи, може, забуті бригадою злегка «підігрітих» сантехніків, лопати. До того ж, це була якщо і не перша, то одна з дуже небагатьох екскурсій, проведена у формі своєрідного конкурсу чи вікторини, навіть з невеличкими потішними солодкими призами. А ще не можу не поділитися просто тому, що досі ще ніколи такого не зустрічала: сівши у автобус на зворотньому шляху, вперше побачила кнопку «Стоп», підписану шрифтом Брайля. Хай поволеньки, нехай крихітними кроками, але ми, мабуть, все ж таки рухаємося в правильному напрямку. Тішить.
Олена Федорова

6.12.2019 р. члени НКДГ „Творчі ініціативи” завітали на незвичну екскурсів в Музей історії каналізації. Здавалось би, ну що такого у тій каналізації? Змив відходи та і все. Все ж екскурсовод розповів і показав багато цікавого. В огірка, наприклад, 95 відсотків води, в кавуна 96, а в медузи – 99. Я вперше почула, що в людини її 86 відсотків. Ми пригадали різні вислови про воду: варити воду, сьома вода на киселі, ні за холодну воду та інше. У музеї є картини. Ми ходили на території музею. Скільки ж там різних трубочок - великі, маленькі і з дерева, цегли та гуми. У деяких дивні назви - зворотній клапан, засука, і т.д. А наприкінці зустрічі ми отримали солодкі подарунки. Тож, день вдався! Ми щиро вдячні всім організаторам! 

Підготували Лідія Бакуменко та Олена Федорова

Фестиваль "Таланты без меж"

Дивны дела твои, Господи! В минувшую субботу я как поэт принимал участие в фестивале "Таланти без меж" для людей с инвалидностью. Фестиваль проходил два дня, в городке Буча и селе Блеставиця под Киевом. Собственно выступления участников и оценивание их произведений жюри прошли в субботу, 
Прозвучали там и мои стихотворения рондель "Без казки", "Виндовс" и "Безсмертие". Жюри внимательно, доброжелательно всех выслушало, сделало пометки в своих листочках, но сразу не огласило результатов, пригласив всех на гала-концерт в воскресение. Однако в воскресение должен был пройти фестиваль Православной поэзии, если бы я поехал в Бучу то на фестиваль Православной поэзии не успел бы физически. А все, что связано со Святою Православною верою для меня приоритет. Поэтому я положился на милость Божию и решил, что если я удостоин какой - либо награды на "Таланты без меж", то мне её передадут, и в Воскресение направился не в Бучу, а в киевский дом ученых, где и прошел замечательный фестиваль Православной поэзии, о котором я рассказывал в предыдущем посте. Но на следующее утро мне сообщили, что и на фестивале в Буче меня не забыли и мои стихи получили там ГРАН-ПРИ.
Слава Богу, мне и раньше доводилось участвовать в различных конкурсах и фестивалях поэзии, занимать там первые и другие призовые места, но Гран-при в моей жизни первый. И случилось это конечно только по милости Господа и Пресвятой Владычицы нашей Богородицы.
На фото еще только первый день фестиваля 23.10.2019 г. и я среди моих дорогих друзей из НКИГ "Творческие инициативы", также участвоваших в этом фестивале.
Евгений Познанский

Форум "Відкритий простір"

2 грудня 2019 року Міністерство соціальної політики України і Проєкт Ради Європи «Розвиток соціальних прав людини як ключовий чинник сталої демократії в Україні» організували форум «Відкритий простір» напередодні Дня людей з інвалідністю. Понад 120 представників і представниць державних органів влади, громадських організацій, експертного і наукового середовища долучилися до обговорень, які були присвячені таким темам: доступність і соціальні послуги, працевлаштування і розвиток соціального підприємництва, освіта, культура та спорт, охорона здоров'я та реабілітація. Після кожної панелі обговорення аудиторія мала змогу захоплюватися історіями успіху людей, які надихали своїм прикладом і досягненнями.

Міністерка соціальної політики Соколовська Юлія підкреслила: «Саме таким я уявляла собі цей Форум, який є відкритим для кожного. Це Форум, де ми збираємось для того, щоб обговорити наші проблеми, труднощі і спільні перемоги».

На форумі міжнародні експерти Ради Європи Марчин Вуйчик і Сергей Остаф презентували передову практику європейських країн та стандарти Ради Європи щодо забезпечення соціальних та економічних прав, гарантованих Європейською соціальною хартією. Сергей Остаф наголосив на системі послуг, орієнтованих на підтримку людей з інвалідністю для досягнення оптимального рівня незалежності і соціальної участі.

Форум 2019 року став майданчиком для ефективного діалогу. Керівниця Проєкту Ради Європи Syuzanna Mnatsakanyan зауважила у заключному слові: «Сподіваюся наступного року Форум стане платформою, де всі учасники та учасниці будуть ділитися своїми досягненнями і перемогами у сфері захисту своїх соціальних прав».

Форум відвідала Керівниця НКДГ "Творчі ініціативи" Василенко О.А.

Круглий стіл з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю

Міжнародний день людей з інвалідністю - це також день людей з психічною інвалідністю, яка, на відміну від фізичної, не має видимих атрибутів - протезів, інвалідної коляски, білої тростини. Але це не означає, що такі люди мають опинитись на морозі і шукати собі їжу в смітникових контейнерах, як до цього веде ліквідація психоневрологічних інтернатів, медичних і соціальних стаціонарів в містах і особливо - в сільській місцевості. Про це та інші кричущі проблеми порушення права на життя інвалідів в Україні йшлось на сьогоднішньому круглому столі в Національному інформаційному агенстві України "Укрінформ":
5.12.2019 р. в Укрінформі відбувся круглий стіл "Міжнародний день людей з інвалідністю - свято чи підстава перегляднути суспільну самосвідомість?", в якому прийняла участь Керівниця НКДГ "Творчі ініціативи" Василенко О.А.
https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/2830528-miznarodnij-den-ludej-z-invalidnistu-svato-ci-pidstava-pereglanuti-suspilnu-samosvidomist.html

Конкурс брайєлістів до Міжнародного дня людей з інвалідністю

4.12.2019 р. вперше була на конкурсі брайєлістів і тим паче - у журі. 15 учасників приймали участь і ми відзначили 8 найкращих!
Олена Василенко

Романтична подорож на море

Сонце, тепло, літо, дарма що бабине – романтика. Ну хто сказав, що по закінченні сезону на Південь нема чого їхати, бо робити там, мовляв, абсолютно нічого? Готова заперечити, ба більше -  спростувати цю цілковито хибну думку. От скільки не подорожую країною, а вона не припиняє вражати мене своєю колосальною кількістю дивовиж і неймовірностей, не менш, а, може, й більше цікавих аніж десь там «за бугром», так би мовити. І тим більш прикро за наше щонайменш безгосподарне, якщо не сказати, злочинне до цього ставлення. З 17.10.2019 р. по 20.10.2019 р. члени НКДГ "Творчі ініціатитви"  відвідали той самий, нудний нібито цієї пори, Південь. Ви навіть і не уявляєте, скільки за літніми пляжно-купально-засмагальними розвагами ми не помічаємо цікавинок, повз скільки захопливих речей проходимо навіть не звертаючи на них увагу! Так от, повела цього разу наша авантюрно-мандрівна натура нас до Миколаєва, у самісіньке серце українського кораблебудування. Та не лише у гостях у корабелів довелося нам побувати, хоч це, запевняю, неймовірно цікаво, але відвідали ми, окрім того, ще й розкопки стародавньої Ольвії, одного з центрів давньогрецької культури на теренах України. Погуляли вулицями Очакова, невеличкого симпатичного містечка, це саме неподалік від нього ведуться археологічні розкопки, натрапили на невеликий магазинчик у центрі міста, де, каюсь,жіноча частина нашої групи не зуміла встояти перед гарним і недорогим асортиментом і цим магічним для вуха прекрасної половини людства словом, шопінг. Та от коли ми вирушили вже, власне, до самого місця розкопок… ну що сказати, враження таке, мовби від часів Великої вітчизняної, а, може і з часу існування самої Ольвії, нога ані жодного представника дорожної служби не «Оскверняла» ці священні дорожні руїни. 
Довелося мені колись у моєму житті побувати на Кріті. Серед усіх запропонованих нам туристичних дивовиж, були там і археологічні цікавинки часів давньої Греції. Так от, туристи з усенького світу із захватом розглядали видобуті із «глибин історії» артифакти, що, власне, нічим особливим не відрізнялися від тих, що довелося нам побачити на Миколаївщині. А подивитись тут було на що: окрім найрізноманітніших глеків і глечиків усілякої форми і розмірів, бачили ми навіть спеціальні пристосування для випоювання давньогрецьких немовлят. А ще я відкрила для себе таємницю улюбленої фрази усіх любителів «смикнути» по чарчині. Знаєте, виявляється, що навіть у давнину греки цілком собі успішно «соображали на троих». Для цієї, безумовно важливої справи, вони навіть мали спеціальне пристосування: такий собі потрійний глечик, з якого можна було наливати вино одразу у три посудини. Нема що казати, захоплива була екскурсія, от тільки потім, почувши про неї, місцеві мешканці здивовано здіймали брови: «Як, - мовляв, - невже хтось зголосився вас туди везти?!». От і хочеться задати, хоч і риторичне, але все ж дуже болюче питання: чому ми так недбало топчемось по скарбах, якими наділила нас історія? Чому захоплюємось тим самим за кордоном, ще й платимо за це гроші, коли усе це є у нас вдома, і це вже нам платили би туристи за право бодай доторкнутись до історії.
Втім, годі про сумне. Ніколи не перебували на південній базі відпочинку після закінчення сезону? Ні? А мені вдалося! Є у цьому, скажу я вам, якась особлива романтика. Втомлена туристами природа нарешті відпочиває і відновлюється. Птаство забуває, що треба боятися і виспівує на усі голоси, чисте, наповнене терпким ароматом опалого листя і пізніх осінніх квітів повітря, схоже на вишуканий коктейль, хочеться дихати ним на повні груди. Прокинувшись уранці на базі відпочинку в Очакові, де ми знайшли собі прихисток, я зі здивуванням подумала, що сусідці уже слід би було вимкнути будильник, котрий наполегливо щебетав якимось пташиним голосом, а виявилось, що то найсправжнісінький живий пернатий вокаліст прилетів зранку на наше підвіконня, щоб розбудити нас своїм співом. А може, це була його страшна помста, бо якраз напередодні, повертаючись у сутінках на базу, ми наполохали якусь пташину, котра певно з нецензурним пташиним лементом зпурхнула прямісінько над нашими головами. От, може, й вирішила вранці жорстоко помститись, розбудивши нас, як і ми її. А ще Очаків, напевно, місто хороших людей, бо такої величезної кількості ручних, ласкавих, муркотливих пухнастиків мені не довелося зустріти у жодному іншому місті. А, значить, їх тут люблять годують і не ображають. Побували ми й у єдиному в Україні музеї мариністичного живопису ІМ. Р. Г. Судковського в Очакові. І от здавалось би, музей образотворчого мистецтва – останнє місце, де прагнули б опинитись такі особливі екскурсанти , як ми, але, повірте, мало де доводилось мені почути таку цікаву, захоплену, якусь, я б сказала, натхненну екскурсію, як від жінки екскурсовода, що з трепетом розповідала нам про творчість свого земляка.
А який неймовірний музей кораблебудування у Миколаєві! Яких тільки моделей суден там не було! Надто ж, думаю, цікаво було б побувати там дітлахам, навіть моїм Смайликам, хоч вони іще й трохи замалі. Помандрували ми і самим містом, разом з водієм, що люб’язно зголосився за зовсім невелику суму повозити нас Миколаєвом… і зрештою, втомлені, але переповнені враженнями, ми рушили на вокзал. І яким же було наше здивування, коли з’ясувалось, що повертаємося ми не просто тим самим поїздом, але й у тому ж вагоні і з тим же провідником і на тих же місцях, що їхали сюди. Тож зустрів нас господар вагону уже майже як рідних, навіть не питаючи документів. Думаю, кожен із нас привіз із цієї мандрівки стільки неймовірних емоцій, стільки спогадів і вражень, а розказане мною – це далеко не все, що вдалося нам побачити, почути і дізнатися, що вистачить на довгий, довгий час:як мінімум до наступної поїздки. А буде вона, напевно, вже аж десь навесні, бо мандрувати взимку – це, звичайно, дуже романтично, але доволі непросто. Ну а я привезла собі на згадку ще й поповнення для моєї колекції – дзвіночки, а як же без них!
Олена Федорова

Сніданок з 1+1

31.10.2019 р. був один з найнезвичайніших ранків у моєму житті: мені випала нагода побувати у справжньому, живому телеефірі. Та ще й не аби-де, а у моєму улюбленому «Сніданку з 1+1». Програмі, під яку я щоранку прокидаюсь і, здійснюючи свої нехитрі передробочі маніпуляції, налаштовуюсь на трудовий день. Не передати словами, скільки нових вражень від перебування у студії по той бік екрану, позитивних емоцій від зустрічі з улюбленими ведучими, а був це ефір з Нелею Шовкопляс і Русланом Сенічкіним. Який унікальний для мене досвід випало пережити! Завжди, до речі, хотіла дізнатися, що ж відбувається у телестудії під час реклами. Тепер знаю. Величезне спасибі ведучим, котрі разом з гостьовим редактором Настею створювали серед гостей невимушену, позитивну обстановку. Так, ми і справді почувалися саме гостями, бажаними і довгожданними завдяки їхній турботі і увазі. Надто ж я дякую Насті, адже вона оточила мене справжньою турботою, хвилюючись аби я раптом не відчула жодного диcкомфорту. Давно уже я не відчувала стільки позитиву, як від ведучих, особливо, Нелі, яка виявилась саме такою, як і у кадрі: світлою і позитивною, так і від ситуації загалом. Тож, сердечно дякую усім, завдяки кому учорашній мій ранок виявився таким незабутнім.
Олена Федорова

Мандрівка Україною за одну годину...

Цієї суботи - 23.11.2019 р. , тільки уявіть, мала нагоду помандрувати усією Україною усього за декілька годин. Скажете, що це неможливо? Можливо, ще й як! Тому, що подорож ця відбулася у рамках інтерактивної виставки «Україна – вау», яку мені пощастило відвідати разом з членами НКДГ "Творчі ініціативи". Надзвичайне за обсягом задуманого, цікавістю і корисністю дійство, скажу я вам. Так, так, саме дійство, бо виставка, як я уже сказала, інтерактивна, тобто ми не просто собі походжали поміж експонатів, але й мали можливість доторкнутись, понюхати і, навіть, скуштувати усе представлене. Для мене як психолога, особливо цікавим виявився той факт, що задіяними і справді були усі відчуття, які тільки притаманні людині. Судіть самі: про те що експозицію можна побачити, годі й говорити, це і так зрозуміло. Але окрім цього, ми змогли послухати зразки автентичного фольклорного співу з різних регіонів, дізнатися як звучить село, почути звук паровоза, бо основним лейтмотивом виставки стала уявна залізнична мандрівка Україною. Нам, уявляєте, навіть вдалося потай підслухати що ж таке сниться пасажирам, що солодко сплять під ритмічний перестук коліс. Досить було лише притулитися вухом до подушок, що їх густо розвісили на стінах вагону, як звідти долинав то пташиний переспів, то палкі політичні дебати, а то й густе, насичене хропіння. Можна було на дотик обстежити різноманітні архітектурні цікавинки або й збудувати їх самостійно, скориставшись спеціальним об’ємним пазлом,доторкнутись до природних багацтв нашої держави, представлених вугіллям, сіллю або, скажімо, бурштином, понюхати яка духмяна справжня львівська кава, і, навіть скуштувати страви, що подавались у спеціально обладнаному вагоні-ресторані… усе: і напутнє слово великого Богдана Ступки, і власноруч пійманий квиток, куди б ви думали? До Марганцю, що пророкує вже мені наступну мандрівку, і величезна доступність виставки саме для нас – дозволило нам не просто відвідати чергову екскурсію, але й зануритись у неї, відчути свою справжню причетність до дива, що зветься Україною.
Олена Федорова

Свято на Подолі

П'ятдесятий раз всі мешканці Землі відзначають День білої тростини і вже вп'яте члени НКДГ  "Творчих ініціатив" 29.10.2019 р. мають честь з цієї нагоди бути запрошеними до Театру на Подолі. Ні, не тільки як гості - хоча саме тут завжди раді бачити всіх - а і як рівноправні співавтори святкового концерту. Довгі години підготовки, хвилювання, і от, нарешті- виступи, емоції, оплески.

    Музичні номери змінюються віршами у виконанні наших поетів - учасників і лауреатів літературних фестивалів. Читають вірші, присвячені театру, авторства Євгена Познанського та Валентини Братчанської. Свої твори виконують Людмила Машталер, Наталка Кащенко і Світлана Проніна, звучать проникливі рядки українських поезій у виконанні Марини і Ярослави Потеляхіних, Артема Щербини.

   Дякуємо панові Віталію Малахову, ведучому вечора - Дмитру Грицаю, акторці Ганні Тамбовій, режисеру пані Олені, звукооператорам - всім, хто брав участь у звучанні цього дня.
Евгенія Вишнякова

   

Наша подорож до Карпат

Еврика! Таємницю моєї невичерпної любові до мандрівок відкрито! Виявляється, усе закономірно, адже мама, ще будучи при надії і очікуючи на мене, цілком собі активно подорожувала попри делікатний свій стан. Отож мій мандрівний стаж налічує уже… не будемо говорити скільки років. Цього разу, мандрівка моя разом з нашими творчо-ініціативними однодумцями повернула мене на місця, так би мовити, бойової слави, у мальовниче Прикарпаття, на захід України. Так, так, це саме тут мама разом зі мною героїчно здиралася на Скелю Довбуша на Франківщині. Ми, щоправда, не повторили такого відважного вчинку, та не зважаючи на це, мандрівка усе одно виявилась цікавою, насиченою і багатою на враження.
Приїхавши з Києва до Яремчі, ми, помилувавшись трохи прекрасними зразками прикладної народної творчості: вишиванками найрізноманітніших видів і фасонів на найвибагливіший смак, що коштують, доречі, смішно у порівнянні з київськими цінами, на місцевому ринку, вирушили до нашого першого пункту призначення, Коломиї. Невелике, посуті, містечко вразило нас своєю особливою атмосферою, відчуттям справжньої якоїсь європейськості, культурно-мистецьким рівнем, якому тут надають неабиякого значення: погодьтесь, наявність трьох театрів для просто собі провінційного містечка про щось таки говорить. Перш за все, вабив нас у Коломиї відомий на всю Україну музей писанки. Це справді особливе місце. Тут навіть сама будівля музею подібна на гарненьке розписане яєчко. А скільки неймовірних зразків писанкарського мистецтва представляє його експозиція: килим з писанок, розмальовані страусячі яйця із зображеними на них кенгуру і іншими екзотичними представниками флори і фауни, передані музею українськими писанкарками з далекої Австралії, випиляне на яйці за допомогою якоїсь особливої техніки зображення, власне, самого музею – це лише крихітна часточка див, що таїться за його стінами. Побували ми й у національному музеї Гуцульщини та Покуття, що також знаходиться в Коломиї. Дуже мало, мушу я вам сказати, музеїв, де б до нас, особливих екскурсантів, поставились з такою увагою і турботою, як тут, а відвідали їх за час існування нашої організації, повірте, чимало. Досить лише сказати, що першими словами нашого екскурсовода були ті, що, мовляв, як добре, що ми наперед повідомили про свій намір відвідати музей, адже у неї був час підготуватися. Що це означало ми відчули уже від самісінького початку екскурсії. Нам дозволяли узяти до рук і обстежити буквально усе, що тільки можна було узяти і обстежити, нам демонстрували у запису звучання найрізноманітніших автентичних інструментів, пропонуючи нехитру гру: відгадати що це за інструмент звучить у даний момент, тому враження від екскурсії залишились не просто гарними – надзвичайними. Переночувавши у просто надиво комфортабельному хостелі з привітною, гостинною господинею, котра навіть пригостила нас баночкою неймовірно смачного полуничного варення, ми, наступного дня, вирушили до Франківська. Тут, щоправда, усе було трохи не так гладко, як нам би того хотілося, але, налаштовані на позитив, ми усе ж вибачили і нахабному, хамовитому водієві маршрутки, що везла нас з Коломиї, і власникам жахливого хостелу, у якому навіть не змогли ночувати і змушені були шукати іншого прихистку, адже це усе дрібниці у порівнянні з тим задоволенням, яке отримуєш від нових вражень і знайомства з гарними, розумними, добрими і цікавими людьми, а таких, повірте, більшість. Таким виявився наш екскурсовод і, за сумісництвом, засновувач музею «Родинних професій», «найнескучнішого» музею України за рейтенгом журналу «Фокус». Абсолютно чарівний, дотепний і цікавий дідусь, про котрого можна сказати що завгодно, але тільки не нудний, думаю, цілковито закохав у себе усю жіночу частину нашої групи, а була нас переважна більшість.і що б там не було представлено в експозиції музею, з таким екскурсоводом вона, ну просто неодмінно буде цікавою. Пощастило нам і на гіда, що провів нас пішохідною екскурсією Франківськом і люб’язно подарував аж цілу безкоштовну годину, і на неймовірно колоритного таксиста-гумориста, що товаришував колись із самим Павлом Глазовим, сам видав збірочку байок таксиста і охоче декламував нам як свої твори, так і твори корефея гумору, і на провідників у потязі… тому й стверджую, що хороших людей куди більше аніж хамовитих і невихованих. А ще уперше в житті довелося мені зустріти своє професійне свято не просто в дорозі, а, уявляєте, вагоні-ресторані, виявляється, у ньому також є пасажирські купе. Тож, досить було ступити всього кілька кроків, аби посидіти в добрій компанії на честь свята. 
Вкотре мандрую Україною, уже побувала і, сподіваюсь, іще побуваю не в одному її мальовничому куточку, але не втомлююсь дивуватись: яка неймовірна, яка багата на красу наша країна, скільки в ній справжніх перлин архітектури, мистецтва, історії і просто нерукотворних див природи! На жаль, ми чомусь захоплюємось старовинними будівлями Європи, величними каньйонами і водоспадами Америки, мріємо про дивовижну красу Венеції і зачаровано повторюємо за відомим письменником:»Побачити Париж – і померти!», - але зовсім не помічаємо або зневажливо відмахуємось від того, що оточує нас буквально на кожному кроці. Замисліться, чи добре ви знаєте своє рідне місто? Чи змогли б при нагоді провести ним екскурсію для туриста? Боюсь, що далеко не кожен. А якщо це помножити на масштаб усієї країни? Нам частенько доводиться чути твердження, що ніхто і ніколи не полюбить нас, якщо ми самі не будемо себе любити, тож і не любитиме і не захоплюватиметься ніхто нашою країною, поки ми самі не навчимося цього робити.
Олена Федорова (з Фейсбука)

«Круглий стіл» з нагоди Міжнародного дня білої тростини

15 жовтня, 11:00 - «круглий стіл» з нагоди Міжнародного дня білої тростини.

Організатор: ГО «ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів».

Учасники: Володимир Петровський - голова ГО «ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів»; Сергій Болтівець - доктор наук, професор, голова Всеукраїнського координаційного бюро Міжнародної громадсько-державної програми «Освіта дорослих України»; Богдан Назаренко - голова Громадської ради при Київській міській державній адміністрації.

Питання до обговорення:

Соціальні гарантії: забаганка чи норма міжнародного права?

Фінансова підтримка громадських організацій людей з інвалідністю: інструмент захисту суспільством людей з інвалідністю.

Рівність і недискримінація: механізм забезпечення і міра відповідальності за зловживання ресурсними можливостями.

Підсумкові матеріали:

https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/2793181-miznarodnij-den-biloi-trostini-pidtrimka-ludej-z-invalidnistu.html
Олена Василенко

Музей становлення української нації

Нам справді є чим пишатися. Історичними постатями, дипломатичними здобутками, зв'язками з відомим династіями - недарма ж Ярослава Мудрого називали "тестем Європи", науковими діячами, письменниками, поетами і акторами. Велика шана приватному підприємцю Валерію Галану за таку патріотичну ідею і її втілення, за залучення науковців і митців. Все, що має бути у сучасному музеї - присутнє: селфі-зони, гарні екскурсоводи, аудіогіди, експонати з усіма можливими візуальними ефектами (а незабаром додадуть ще і запахи). На згадку можна взяти собі не тільки гарні враження, але й артефакти - наприклад, листок календаря з описом Іловайської трагедії. Хочеться вірити, що Музей становлення української нації, який 30.09.2019 р. відвідали члени НКДГ "Творчі ініціативи" стане одним із місць, задля якого сучасні діти захочуть повертатися і повертатися до нашого історико-культурного коріння.
Екскурсію здійснено з НДКІГ "Творчі ініціативи"
Євгенія Вишнякова (з Фейсбуку)

Музей кіно Довженко-центру

Так сталося, що за короткий час привелося побувати в різних музеях, об'єднаних одною ідеєю-гордістю за Україну і по справжньому сучасних. Тож 4.10.2019 р. члени НКДГ "Творчі ініціативи" відвідали сучасний Музей кіно.

Тут, в Голосієво, колись була потужна кінокопіювальна фабрика, а тепер на її теренах - Музей кіно Довженко-центру, дирекція Гогольфесту, експериментальна театральна сцена.

В музеї кіно зараз виставка про ВУФКУ-фотокопіювальне "виробництво", що містилося в Одесі, Ялті, Харкові і Києві. Хоча повсюдно на інтернет-просторах ви зустрінете, що виробництво було "радянським", після відвідин виставки у вас обов'язково виникне запитання - чому ж після того, коли це "управління" віддали Москві - шедеврів аналогічних "Землі" (створеного, безперечно, талатом Довженка, але і неможливого без художника Кричевського, оператора Демуцького, композитора Ревуцького) та "Людини з кіноапаратом" (Дзиґа Вертов-Давид Кауфман) - годі було й чекати. Прикро усвідомлювати, що український винахідник кіноапарату, Йосип Тимченко - одесит-за звичним українським розгільдяйством не запатентував свій винахід, хоча перші одеські фільми знімали саме цим приладом.
В основній композиції музею можна дізнатися про всі професії, дотичні до кіносценаристів, режисерів, операторів, дизайнерів, акторів, журналістів-культурологів. Наше кіно - це зайвий привід згадати Семенка, Яновського, Курбаса (він першим поєднав кіно і театр), Кавалерідзе, Шкурупія (чудового майстра детективу), Бажана в ролі головного редактора журнала "Кіно".
Експозиція інтерактивна, з екранами, де можна побачити фрагменти відомих фільмів, присутні QR коди для отримання додаткової інформації. По залі залюбки носився цілий клас, відтворюючи композицію постановки Курбаса "Джиммі Хіггенс" і переглядаючи кадри старих фільмів.
Кінолекторії, виставки, що будуть змінюватися кожні 3-4 місяці, кінотека і блискучі екскурсоводи (дякуємо, пані Марино, за можливість доторкнутися до експонатів серцем, а де-не-де і руками) чекають відвідувачів Довженко-центру

Екскурсію здійснено з НДКІГ "Творчі ініціативи"

Підготувала Євгенія Вишнякова

Фестиваль "Барви життя" на Співочому полі

Можна роками проходити поряд з незрячими і не знати, що вони вміють творити картини, ліпити з глини, співати, писати вірші.

Можна не помічати учнів із школи-інтернату для дітей з відставанням розумової діяльності і ніколи не дізнатися, яким світом запалюються їхні очі, коли вони співають і танцюють
Можна не побачити-почути гімн України жестовою мовою і не знати, як сказати глухому в будь-якій точці земної кулі "я тебе люблю"
А можна стати волонтером програми "Ве Му Еуеs" і привести нашу Надюшу Коробчук на концерт чи стати керівником гуртка чи автором майстер-класів, як це роблять Тетяна Величко та Олена Елена Василенко
І в будь-якому разі відвідати фестиваль майбутнього року

Євгенія Вишнякова (з Фейсбука) 

28.09.2019 г. на "Певческом поле" в Киеве прошел региональный этап инклюзивного фестиваля "Барви життя". Я так же принял в нем участие в литературной номинации. Очень признателен Елене Анатольевне Василенко, которая и зачитала мои стихи со сцены. Также хочу выразить восхищение выступлениями моих дорогих друзей и с УПП№4 УТОС и из НКИГ "Творческие инициативы", о каждом из них стоило бы написать отдельную восторженную заметку.

Очень рад, что до "Барв життя" добавились и яркие краски их талантов. На фотографии я с грамотой и медалью, полученной на фестивале, но встреча с прекрасными людьми это наверное самая большая награда и приз.

Кроме тогособственно фестивалю предшествовал "круглый стол" в Укринформе 25.09.2019 г., где я так же был и где мои стихи тоже прекрасно декламировали Ольга Павловна Бойко и Елена Анатольевна Василенко, которым я очень признателен, за их доброту, за все те добрые слова, что сказали они обо мне и моем творчестве.

Вот одно из моих стихотворений, то, которое есть для меня программным и слова из которого стали названием моего первого сборника "Светлый крест".

Я В ВЕКАХ ЗАБЛУДИЛСЯ

И понял, что я заблудился навеки
В глухих переходах пространств и времен,
Н. Гумилев.

Я в веках заблудился, как в залах готических,
В заколдованном замке кружу без конца,
Здесь преступный покой, где-то шум демонический.
Это феи глаза иль оскал мертвеца?

Сколько лет здесь кружу, разбивая засовы я,
Сколько я распахнул ненавистных дверей,
Но за ними опять коридоры суровые,
Да бесовский смешок малодушных теней.

Зал измены с роскошным Иуды портретом,
Залы оргий в нелепых, бесстыжих телах.
Нет, сюда я пришёл не за ужасом этим,
Ни на миг не останусь я в этих стенах!

Не останусь! Уж лучше опять коридоры,
Угрожающий, полный врагов, полумрак,
И смеющихся призраков злобные хоры,
Что бросают мне в спину: «Романтик, чудак!»

«Ты романтик, ̶ твердят мне с улыбкой степенной, ̶
Ты родиться на пару веков опоздал».
Может быть. Потому этот мир современный
Для меня точно призраков полный подвал.

Я в веках заблудился, как в залах готических,
Но назло духам мрака иду, пусть и сам,
Сколько б не было в жизни моментов трагических
Я не стану молиться лжецам и рвачам.

Я в веках заблудился, сжимаются стены,
Но прорвусь и из этих я дьявольских мест,
Крепко сжал я в руке устрашающий демонов,
Мой светильник. Мой светлый, сияющий крест!

Євгеній Познанський (з Фейсбука)

По пагорбах Печерська  пливла величава, водночас лагідна і сумна красуня осінь. Гарні парки столиці у перший місяць осені. Та тим киянам, які вирішили  відвідати парки Печерська у суботу 28.09.2019 р., могло здатися, що осінь  пливе під дивні наспіви музики, кидає здалеку мелодійні рядки поезій. І це не був сон чи палка фантазія романтиків, бо саме цього дня у столичному парку „Співоче поле”  проходив регіональний етап  інклюзивного фестивалю творчості „Барви життя”.

(Нагадаємо: фестиваль „Барви життя” заснований Міністерством культури України 2009 року. Він відбувається щорічно задля сприяння процесу реабілітації та соціальної адаптації людей з особливими фізичними потребами засобами мистецтва, привернення уваги громадських та комерційних структур до проблем людей з особливими потребами). 

            Фестивалю передувала  тривала підготовка аматорів. 25.09.2019 р. у приміщенні агенції „Укрінформ” відбувся круглий стіл щодо підготовки та проведення фестивалю. Організатор заходу Київський міський центр народної творчості та культурологічних досліджень (КМЦНТКД) культурно-мистецького комплексу „Співоче поле”. У роботі заходу активну участь взяли  Керівник НКДГ „Творчі ініціативи” Василенко Олена Анатоліївна та члени організації Величко Тетяна Гаврилівна, Познанський Євгеній Володимирович. Олена Анатоліївна розповіла про значні творчі можливості та досягнення багатьох  незрячих членів нашої групи, зокрема  Надії Коробчук, Світлани Проніної, Тетяни Ганенко, Євгенія Познанського,  поезії якого на заході пролунали у виконанні  О. П. Бойко та О. А. Василенко, додаючи офіційному заходу затишності та  людського тепла. Тетяна Гаврилівна Величко  продемонструвала вироби  гуртка „Фантазійка”, яким вона керує на громадських засадах більше трьох років, і без перебільшення можна сказати, що вони надзвичайно зацікавили усіх присутніх. 

            І от 28 вересня. Більше семидесяти талановитих митців, яким і інвалідність не завадила творити, зібралися  на „Співочому полі”. В усі попередні дні в столиці стояла справжня  осіння погода із дощами, тож  багато хто  непокоївся: чине підведе  погода? Та попри ці побоювання разом із  аматорами до парку завітали ще  багато людей, їх друзів, вболівальників, просто киян,  які відвідали парк того ранку. Та побоювання виявилися марними: - сонечко визирнуло теж з-за хмар помилуватися на фестиваль.

На сцену  підіймалися члени УТОГу і УТОСу, діти-сироти, студенти  університетів Бориса Грінченка та „Україна”; співаки та читці, поети та барди. Академічною перлинкою став виступ Надії Коробчук. Мали успіх вірші Євгенія Познанського, які виконала  Олена  Анатоліївна Василенко, поезії Світлани Проніної та Людмили Машталер у авторському виконанні. Майстерна декламація Марини та Ярослави Потеляхіних. А за глядацькими рядами, у  альтанках були розгорнуті  виставки  творчості наших майстрів, серед яких особливо виділялися експонати  незрячих митців з „Творчих ініціатив”.

 Не можна не згадати і цікавий проект  „Українська хата” члена ГО „Благодійний фонд „ЮНІТІ” для молоді з обмеженими можливостями Михайла Горботка  який отримав грант Президента України. Митець  створив унікальну композицію, на виготовлення якої пішло більше, ніж6000 сірників.

 Фестиваль пройшов дуже вдало: лауреати отримали  грамоти та медалі, найкращі з них ще зустрінуться у заключному всеукраїнському гала-концерті, який пройде пізніше. Списки його учасників ще невідомі, можливо і самому журі нелегко вибрати з такої плеяди митців.

Підготував Євгеній Познанський для „Проміня”