Подорож до Богуслава

Ранкове весняне сонечко яскраво світить крізь скло, за вікном проносяться мальовничі краєвиди Київщини з соковитою квітневою зеленню, у салоні автобусу піднесений настрій. Так починається суботній ранок (16.04.2016) для членів НКДГ „Творчі ініціативи”, що їдуть на екскурсію до стародавнього міста Богуслава.
Заснований майже тисячу років тому (у 1032 році) князем Ярославом Мудрим Богуславль (таке давнє ім’я міста) має чим зацікавити туристів. Гуляємо історичним центром у супроводі місцевого екскурсоводапані Тетяни. Оглянувши кілька старовинних будинків минулих століть, підходимо до білого храму з колонами, що височіє на пагорбі. Це Свято-Троїцька церква, національний пам’ятник архітектури, гордість Богуслава. Храм збудовано у нетиповому для православних церков стилі пізнього класицизму або «ампір». Таких у світі існує усього чотири. Його окраса – ряди великих білих колон і ротонда.
Наступне місце для оглядин – музей Марко Вовчок. Відома українська письменниця 9 років із свого життя провела в Богуславі. Нас зустрічає старенька білена сільська хата з низькими вікнами. На вкритому травою сільськомуподвір’їсеред вишневого квіту- пам’ятник письменниці. У хаті – кілька кімнат зі старовинними меблями і стенди з фотографіями і документами.
Далі їдемо доБогуславського історико-краєзнавчого музею. Знадвору - невиразна сіра споруда, авсередині – справжня машина часу. Спочатку опиняємось у печері – у цей період на території Богуславщини жили кочові племена скіфів. Серед експонатів – примітивні знаряддя праці, рештки давніх поховань. Робимо крок у стилізований під захисні ворота з частоколом дверний отвір і потрапляємо до Київської Русі. Так, крок за кроком мандруємо історією Богуслава, переходячи із залу до залу, кожний з яких стилізовано під окрему епоху.
Є в історії славетного Богуслава своя «Роксолана» - Маруся Богуславка. Донька українського священика, вона народилася і виросла у Богуславі, а потім потрапила у полон до турецького війська і стала невільницею турецького паші. Вельможа закохався і настільки довіряв дівчині, що залишав їй ключі від замку і в’язниці. За переказами, Маруся відчинила темницю і допомогла втекти семистам українським козакам-полоненим, що томилися у турецькій неволі 30 років. Слава про Марусю Богуславку живе у багатьох народних думах. На тому місці, де колись була церква її батька у Богуславі,тепер стоїть пам’ятник - жінка з косою у довгій спідниці простягає вперед руку. Місцеві школярі підперезали кам’яну Марусю жовто-блакитною стрічкою.
Не тільки історією вражає Богуслав. Місто знаходиться у неймовірно гарному місці на трьох пагорбах і розрізане на дві частини річкою Рось з мальовничими скелястими берегами. Вода тут могутня, стрімка, з гуркотом врізається у велике каміння, шукаючи собі дорогу. Пані Тетяна згадує, що за часів її дитинства ріка щовесни широко розливалася, затоплювала селянські садиби, зривала з місць сараї, підхоплювала домашню худобу і несла за собою. Селяни кидалися на човнах навздогін, відвойовуючи у злодійки порося, козу чи інше вкрадене добро. Нині Рось стала набагато спокійнішою. Люди приїздять сюди лікувати хвору спину, відновлювати сили світлою природньою енергією, яка особливо відчувається у цьому місці.
Закінчується наша подорож до Богуслава пікніком на мальовничому березі Росі.Дорогою додому співаємо українські народні пісні.

Олена Криницька

Скажіть «Сиррр»!

У самому серці Києва, де старовинні будівлі на вузеньких вуличках з бруківкою сусідять з сучасними скляними офісними велетнями на широких гамірних проспектах, в одному з будинків XIX століття відкрився новий музей – Музей сиру. Дружній колектив НКДГ „Творчі ініціативи” сонячного весняного ранку, 23 квітня 2016 року, завітав до закладу в гості.
У приміщенні музею збережено оригінальні кам’яні стіни і підлогу позаминулого століття. Переступаєш поріг – і ніби губишся у часі і просторі. Біля входу на підлозі – великі тюки золотавої соломи, на стелі висять важкі дідівські дзвоники для худоби, у нішах і на стендах уздовж стін – дбайливо зібране господарями по усіх усюдах старовинне знаряддя для виготовлення сиру.
Нам розповіли історію виникнення сиру, про «сирні» країни Європи та українські традиції сироваріння. Ми змогли доторкнутися і потримати у руках експонати, за допомогою яких наші діди-прадіди робили сир.
Під час екскурсії до музейної сирної лавки завітала власниця невеличкої сімейної ферми «Татусеві кізоньки» з Кіровоградщини. Від неї почули зворушливу історію створення ферми її батьками. Суворий мужній чоловік, що усе життя був військовим, нині, на заслуженому відпочинку, разом зі своєю дружиною дбайливо опікується 20 кізочками.
А потім була дегустація… Сири з козячого і коров’ячого молока, з імбиром, мускатним горіхом, моркв’яним фрешем, український пармезан, бринза з в’яленими томатами, медом, прованськими травами… Ніжні, гострі, запашні… І неймовірно смачні!
Наприкінці екскурсії -  задоволена посмішка і таке доречне «Сиррр!» для фото на згадку. Дякуємо господарям за гостинність і неодмінно повернемося за новими культурними і гастрономічними враженнями!

Олена Криницька

Найбільша зірка

Таїна небесних тіл завжди приваблює мислячих людей. Щоб розгадати їх таємницю, НКДГ «Творчі ініціативи» 19.09.2015 р. вирішили відвідати Київську обсерваторію Університету ім. Т.Шевченка, де про небесні світила знають все. Затишний дворик Київської обсерваторії, зелені насадження, тиша і спокій налаштували нас на сприйняття наукового матеріалу. Науковець, який провів нам екскурсію, розповів багато цікавого про небесні тіла та їх обстеження. У нас була можливість зазирнути у телескоп, з допомогою якого вивчають найбільшу зірку - наше Сонце. Ми почули цікаву розповідь про процеси, які на ньому відбуваються та як це впливає на оточуючий світ. На подвір’ї дива не закінчилися - з допомогою спеціального прилада ми перевірили свої годинники за сонцем. Екскурсія виявилася дуже цікавою і пізнавальною. І хтозна, може дехто із нас захоче розширити свої знання про зірки і стати справжніми науковцями.

Світлана Проніна

Наша творчість

НКДГ «Творчі ініціативи» об’єднує по-справжньому творчих особистостей. Ми не тільки споглядаємо твори мистецтва інших, але й творимо самі. У нас працює гурток скульптури малих форм «Дотик» під керівництвом Олени Петрівни Слобожанко. Глина в руках наших дівчат оживає - які чудові вироби створюють пальчики наших майстринь. Відомі випадки, коли знамениті скульптори втративши зір творили справжні шедеври. Тож наші гуртківці на дотик виліплюють із глини такі прекрасні вироби, що їх сміливо можна назвати шедеврами. Вони прикрашають не тільки різноманітні виставки, а й займають перші місця на різних конкурсах.
Та виробляти твори мистецтва можна не тільки з глини. Також у нас працює гурток флористики «Фантазійка». Керує гуртком Тетяна Гаврилівна Величко. Ця людина по-справжньому закохана у свою справу і щедро передає цю закоханість у квіти членам свого гуртка. Які чудові композиції із сухоцвітів створюють гуртківці. Та квіти можна не тільки засушувати, а виготовляти з паперу. Які чудові букети, навіть цілі квітучі дерева створюють майстрині «Фантазійки». Їхні вироби прикрашають не одну виставку та дарують хороший настрій оточуючим.
З давніх-давен люди хотіли прикрасити свою оселю та побутові речі щоденного використання. Зі звичайних візерунчатих серветок можна створювати цілі картини на будь-якій поверхні і тоді звичайні речі стають більш вишуканими. Гурток декупажу «Перлина» саме цим і займається. Керівник гуртка Зима Людмила Іванівна розкрила гуртківцям таємницю цього мистецтва, що походить із Франції. Скільки простих речей знайшли своє друге «я» під вправними руками. Різноманітні чашки, тарілки, дощечки для нарізання овочів, дерев’яні лопатки, ложки, підставки під гаряче та багато інших речей стали виглядати вишукано та святково. Ці шедеври мистецтва також можна побачити на численних виставках.
Але люди прагнули прикрасити не тільки свій дім, а й одяг. Дівчаток завжди вабили прикраси із бісеру. Цьому є підтвердженням гурток «Бісеринка». Керівник гуртка Галина Корнєєва відкрила дівчатам бісерного переплетіння. Тепер різні броші, кольє, кулони, браслети з бісеру можна побачити не тільки на одязі наших майстринь, а й на різних виставках та конкурсах.

Світлана Проніна

Тіні забутих предків

26.03.2016р. члени НКДГ „Творчі ініціативи” відвідали проект у стінах НКММК «Мистецький Арсенал», присвячений фільму Сергія Параджанова „Тіні забутих предків”. Кінокартині, яка з перших днів набула статусу культового твору в історії українського та світового кінематографу. Проект, спрямований на відтворення світу «Тіней забутих
предків», містить у собі й те, що залишилося поза кадром, слугуючи фундаментом для виникнення нових сенсів. З моменту прем'єрного показу фільму минув 51-й
рік, що дозволяє казати про початок нової ери у його сприйнятті, а сама подія позиціонує себе як анти-ювілей.

У структурі виставки закладений «шлях» фільму, починаючи з моменту створення до довготривалого відлуння в культурі. Кожна з дев'яти експозиційних зал надає
можливість поглянути на кінострічку під різними ракурсами, а також прослідкувати за діалогом, на який виходять «Тіні…» із роботами сучасних художників
(Тіберія Сільваші, Миколи Малишка, Антона Логова) та режисерів.

Перші зали є прологом, які оповідають про витоки задуму фільму, етнографію Гуцульщини та надають можливість реконструкції середовища, у якому зародилась
«легенда «Тіней». Зокрема, через представлення творчої лабораторії у форматі «досьє» на учасників-першопрохідців зйомок: від Сергія Параджанова і Юрія Іллєнка
до Георгія Якутовича, Мирослава Скорика та головних актор(ок)ів. Тоді як окремою «експозицією в експозиції» стають вперше представлені оригінальні розкадровки
Сергія Параджанова, які дотепер зберігалися в сімейному архіві Володимира Луговського – другого режисера «Тіней забутих предків».

Однак історія фільму співіснує ще й з легендами навколо нього. Дослідити їх допомогла спеціально влаштована в рамках проекту експедиція на Гуцульщину, впродовж
якої відбулись численні розмови з безпосередніми учасниками та свідками зйомок. Один й той самий випадок поставав у світлі різних трактувань, в яких межа
між правдою та вигадкою назавжди стерта. Тож підійти до них вдалось лише іронічно, пропустивши химерність багатьох історій крізь мову коміксів.

Тенденція, яка наразі вимальовується у переосмисленні фільму – це постійний погляд на кінокартину крізь призму політики, що затьмарює художній зміст. Натомість
куратори прагнуть показати значущість твору у загальнокультурному контексті. Проблематика відокремлення мистецького аспекту від політичного дозволяє розвінчувати
стійкі міфи про долю кіно у радянському суспільстві.

Так, крок за кроком, завдяки елементам мультимедійності виставки, глядач входить до специфічного світу «Тіней…», відчуваючи свою причетність до феномену
української культури.

Програма проекту передбачає освітню платформу із лекціями про український та світовий кінематограф 60-х років, кураторськими екскурсіями, зустрічами з учасниками
зйомок фільму та «Весільні фрески або Квітка для Параджанова».Учасники нашої групи  поринули в незвичайну і містичну атмосферу цього геніального фільму
і ще довго обмінювались враженнями від побаченого та почутого.
(Матеріали взято із сайту http://tiniproject.com.ua/)

Олена Бородкіна