Показаны сообщения с ярлыком екскурсія. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком екскурсія. Показать все сообщения

24 янв. 2020 г.

Подорож у храм науки та культури

17.01.2020 р. разом з членами НКДГ „Творчі ініціативи” я мала особливо приємну нагоду відвідати з екскурсією унікальне місце: Національну бібліотеку ім. В. Вернадського. Воїстину, це справжня скарбниця! Скарбниця як у матеріальному, саме тільки Пересопницьке Євангеліє, що також зберігається у її фондах, оцінюється аж у мільйон доларів, так і в духовному, культурному, просвітницькому планах. І, повірте, не потрібно зневажливо відмахуватись: нащо, мовляв, ті бібліотеки нині, у час комп’ютерних технологій і електронних книг. Вони, до речі, також повно і різнопланово представлені, адже існує у бібліотеці аж цілий спеціальний відділ, робота якого якраз і полягає в обробці, систематизації та архівуванні саме електронної інформації. Але ж ви тільки вдумайтесь, що у бібліотечних фондах зберігається на сьогодні понад 16 мільйонів одиниць зберігання! Мільйони справжніх, реальних, матеріальних речей, в яких сотні і навіть тисячі років! Так, наприклад, одним з найдавніших артефактів з бібліотечного фонду є глиняна табличка з письменами, котра має вже понад 3 тисячі років. Стародавні рукописи, часописи, автографи, ноти, карти і ще безліч і безліч найрізноманітніших носіїв, на яких протягом історії людство зберігало інформацію знаходяться у цих майже священних стінах. Їх, до речі, і називають не книгами, а одиницями зберігання саме тому, що значна частина з них книгами якраз і не є у звичному для нас розумінні цього слова. Для зручності систематизації і каталогізації, а також полегшення роботи з інформацією для відвідувачів і співробітників увесь бібліотечний фонд поділено на окремі відділи, бібліотеки в бібліотеці, так би мовити: юридичний, музичний, картографічний, бібліотеку президентів України, засновану Леонідом Кучмою тощо. Неймовірні відчуття охоплюють, скажу я вам, у цьому царстві мудрості і предковічних знань, накопичених людством протягом тисячоліть свого існування. Та й внутрішнє оформлення приміщень також налаштовує на відповідний емоційний лад: чого тільки вартий величезний гобелен-триптих, присвячений розвиткові слов’янської писемності, що прикрашає хол бібліотеки і має розмір сім на три з половиною метри. Обожнюю екскурсії, після котрих виходиш окриленою і натхненною, адже й самій пора би уже взятись за роботу, самі собою збірники не напишуться. Отож, екскурсія виявилась, мабуть, знаковою, налаштувавши мене на робочий лад. Свята вже майже позаду. Час братися до праці.

Олена Федорова

Одним із цікавих заходів, який відбувся в мене на початку цього року, стало відвідання Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, підпорядкованої НАН України.
Тут дуже затишно, світло, а запах книжок відразу відсилає пам’ять до шкільної бібліотеки. Щойно ми переступили поріг, нас зустріла привітна співробітниця закладу, яка провела незабутню екскурсію, багато розповіла і водила кількома залами. Зокрема, дивилися залу з каталогами і картотеками переліку книжок бібліотеки, картки з назвою яких містяться у маленьких скриньках. Завітали ми й то відділу картографії. Там також плідно працюють, організовують різні заходи та лекції для студентів тощо. Є зала, де виставлені усі книги музею.

Також ми побували у Фонді Президентів України. І побачили безліч подарунків, одержаних Президентами України, – адже саме тут представлена їхня велика колекція, багато книжок тощо.

У фондах бібліотеки зберігається сила-силенна примірників різних видань, є й рукописи творів М. Гоголя, Г. Сковороди, ще – ноти, навіть можна побачити дещо шрифтом Брайля. Вразила нас, відвідувачів, і десятикілограмова книга!

Це відвідання потаємного й загадкового книжкового світу збагачує кожного, хто має нагоду сюди потрапити. Адже у читальних залах можна замовити і ознайомитися з літературою різних наукових галузей, погортати сторінки іноземної періодики тощо. Тому відвідують бібліотеку чимало науковців, дослідників, студентів, аспірантів та всіх, хто присвятив своє життя науці. Ця екскурсія розширила й наш світогляд, дала змогу зазирнути у чарівне царство книги й побачити роботу цього серйозного науково-дослідного закладу зсередини.

Нам дуже сподобалась наша екскурсовод, яка зробила екскурсію яскравою й надзвичайно інформативною. Щира дяка всім організаторам! Ми одержали величезне задоволення!

Підготували Лідія Бакуменко та Інесса Сидоріна




22 авг. 2019 г.

ХТО КУДИ - А МИ ПО РИБКУ

Прадавнє Трипілля славилося не лише культурою гончарування, а й мисливством та рибальством. Ходили по Дніпру осетри й стерлядь, ловилися в неводи, виблискували сріблом-золотом. І от в другій половині 20-го сторіччя було вирішено відродити справу розведення осетрових на давніх теренах, поблизу сучасної теплоелектростанції.
    Звісно, що наша компанія НКДГ "Творчі ініціативи"рано чи пізно мусила тут побувати і дізнатися, за своєю звичкою, якомога більше.Для подорожі обрали 10.08.2019 р. Досі нашою найбільшою авантюрою була поїздка одеською електричкою, а от цього разу ми обрали приміську маршрутку. Все було добре, але потім шукали дорогу (хто б міг подумати, що "Вершки и корешки" - це про рибу) і зайшли трохи далеко - але то лише надасть нашим спогадам легкої посмішки.
   Нас вже чекають - і охоронець з двома собаками-помічниками, і пані Марина - наш гід у рибному раю. Розводять тут і стерлядь, і сибірського осетра, і гігантську белугу - таку собі міні-акулу, і американського веслоніса - тобто, кого тільки нема в тих 100 садках! Рибу для нас спеціально піднімають і показують - таке правило екскурсій в господарстві. Оскільки більшість з осетрових - хижаки, а ще й технологія видобування ікри не надто проста, то й ціни дещо "кусаються", але посмакувати одним-двома самцями (самиць не чіпають, бо ж ікра!) цілком можливо.
  Після екскурсії та традиційного пікніка виявляємо, що дорога на ферму не така вже й далека і гуляємо центром Українки.
Євгенія та Юрій Вишнякови


26 янв. 2019 г.

РАДІСТЬ РАДІО

Для багатьох з нашої спільноти ранок починається одночасно з радіоновинами, з програмами "Вдосвіта" чи "Сьогодні вранці", а далі радіочарівники супроводжують наш день до самого вечора. І, звичайно, багатьом би хотілося попасти в святая святих громадської радіожурналістики за знайомою всім киянам адресою - Хрещатик, 26. І от така нагода випала нам, членам НДКГ "Творчі ініціативи" 18.01.2019 р.
   Нас зустрічає радник Голови Президії суспільного радіо Анатолій Табаченко. В обов'язки такої високоповажної людини входить і проведення екскурсій (що не дивно, оскільки сам Голова Президії веде ряд популярних радіопередач). Заходимо до зали музею і замість протокольно-стандартного огляду експонатів отримуємо живу, радісну, двосторонню розмову, під час якої дізнаємося цікаві факти - коли і де "заговорила" Україна (1924 рік, Харків), чому наше радіо тепер не залежить від органів влади (це умова входження України в європейську сім'ю з 2014 року), хто був радіоголосами  під час Другої світової війни - це видатні письменники і поети, зокрема, Довженко і Малишко.
 Радіо веде не тільки новинарну, але й культурно-просвітницьку роботу. Грамота за наймасовіше написання диктанту національної єдності надана в якості музейного експонату.
Безперечно, багатьом членам нашої групи було цікаво ознайомитися з апаратурою звукозапису - і така можливість була люб'язно надана паном Анатолієм так само, як і можливість ознайомитися з почесними нагородами, отриманими людьми, що працювали і працюють на суспільному.
     Але на цьому наша мандрівка радіодомом не скінчилася. Ми побували в студії звукозапису, де у Наталі Михайлової навіть взяли (і записали!) бліц-інтерв'ю; в монтажній, де якраз зводилася програма "Сподіватися" (там ми поспілкувалися з ведучою і отримали анонс недільної радіопередачі) і насамкінець - в студії прямого ефіру (перший канал та "Промінь").
  Надзвичайно приємно було спілкуватися вживу з Володимиром Лукіним - головним редактором суспільно-політичних програм і Романом Колядою - знаним журналістом.
Тож хочеться побажати нашому спільному суспільному довгих років життя і невтомних творчих пошуків. А ми і надалі будемо любити і  цінувати кожну ефірну хвилину.
Євгенія та Юрій Вишнякови

І на сьогодні радіо залишається одним із найголовніших засобів одержання інформації. Тут і новини, і безліч пізнавальних передач, інтерв’ю з цікавими людьми, прогнози погоди і просто музика для душі... А що вже казати про УР1, 1-й канал Національної телерадіокомпанії України, яка стала уже суспільною! Багато хто згадує знаменитий «Театр перед мікрофоном», коли свого часу відкладалося все і ти просто завмирав перед радіоприймачем.
Проте цього разу «Творчим ініціативам» вдалося потрапити у саму радіокомпанію, пройтися коридорами цього величезного приміщення і побачити зсередини, як усе це виглядає насправді і готується до ефіру. Радіокомпанія має свій музей, у якому проводяться екскурсії для відвідувачів, та нашим екскурсантам подарували загалом дещо більше...
Провідником у радіосвіт став для нас Анатолій Табаченко, який працює тут уже 45 років і знає все досконало як зсередини (бо ж починав репортером), так і на рівні керівника (адже багато років займав провідні посади, упродовж 18-ти з них був виконавчим директором «Українського радіо»). Тож розповідав не лише про сам процес, а й як про серйозні моменти, так і курйози, що, звісно ж, траплялися. Розповів і про відомого незрячого журналіста Володимира Носкова, передача якого одержала першу премію міжнародного конкурсу радіопрограм у Тегерані.
А потім ми рушили до студії, і одна з наших екскурсанток стала ніби гостею програми, в якої взяли інтерв’ю. Його записала звукорежисерка і одразу ж продемонструвала. Тобто всі побачили злагоджену роботу журналіста і звукорежисера – запоруку якісних радіопередач. Також завітали до студії, де якраз монтувалася програма «Сподіватися». Для Наталії Щербак, її авторки та ведучої, це стало несподіванкою, але вона охоче приділила трохи часу і поспілкувалася зі своїми слухачами.
           Потрапивши, так би мовити, до «серця» радіо, побачили, як саме тут і зараз іде прямий ефір, цього разу каналу «Промінь». До речі, кількість ефірного часу на добу Суспільного радіомовлення України складає 250 годин, враховуючи кілька каналів і те, що трансляція відбувається кількома різними мовами.
          Вдалося також зустрітися і трохи поспілкуватися з Романом Колядою, який готувався до своєї передачі, що мала от-от вийти, а також із Володимиром Лукіним, котрий відповідає за суспільно-політичний сегмент, його тематику й наповненість.
Та всього не переповісти, а головне, важко передати ті емоції, які переповнювали відвідувачів ще не один день. А одразу після того, як вийшли з радіокомпанії, тільки й розмов було, як цікаво і пізнавально відбулося це знайомство зсередини з тим засобом масової інформації, який чуємо і слухаємо щодня. Без перебільшення! Проте ці враження не були б такими захоплюючими, якби не наш гід у світ радіо, який так чудово все організував! Щира подяка Анатолію Дмитровичу від слухачів!
Інесса Сидоріна
Українське радіо на дотик

Сказала жіночка якось незряча
(можливо, фраза  прозвучала й не нова!):
„Заговори, і я тебе побачу!”
Торкнули серце переконливі слова.

Моєї долі стануть лейтмотивом,
Коли в очах невпинно сонечко згаса.
Ви не повірите – а я щаслива!
Які ж то сльози? То іскринками - роса!

Погожий день завжди роса пророчить
І не затьмарять його грози та біда.
Скорятись темряві страшній не хочу!
Для мене звуки, мов цілющая вода.

Що розфарбовує усе довкола
І наповня інформаційне джерело.
І тому радіо - життєва школа,
В якій навчаємося, що б там не було.

З дитинства звуки нам такі знайомі
Щемливо душі огортаються теплом.
З доріг та з років, наче знов додому
Ми повернулись й разом сіли за столом.

Одна велика та міцна родина.
І доля кожного усіх нас так болить!
А найдорожча цінність – то людина
І бути людяними нам Господь велить.

Хоч слова зайвими не раз бувають.
Мовчать несила. Хочу вам розповісти
Як звуки радіо дзвенять, співають,
Лоскочуть слух, єднають „спалені мости”.

Як же з’являється „шедевр” в ефірі,
Не заблукавши в розмаїтті стоголось,
В правдивість факту змушує повірить?
Нам зазирнути „з того боку” довелось.

Зустрів Хрещатик, 26. Добридень!
Мов на крутому перехресті маячок,
Що запалив нам душу у Великдень.
Це ж стільки поруч всім відомих „зірочок”!

Рукою можемо до вас торкнутись,
На мить пройнятись вашим плетивом тривог
І у молитві до небес звернутись,
Щоб вашим словом керував сам Господь Бог.

Бо на землі керівників багато,
Але є Істина - незмінна і свята.
Хай звучить радіо у кожній хаті,
А кожне серце гріє думки висота.
Людмила Машталер
На хвилях позитиву
Не варто говорити, як міцно увійшло радіо у наше життя. Від самого ранку його життєствердні передачі заряджають нас позитивом на цілий день. Тож дізнатися про історію його становлення не тільки цікаво, а й пізнавально. Тож 18.01.2019 р. члени НКДГ „Творчі ініціативи” відвідали Музей радіо. Він знаходиться у радійному корпусі на Хрещатику 26 звідки транслюється українське радіо. Екскурсію вів Анатолій Табаченко, який довгий час вів радіопередачі, і добре знає всю цю „кухню”. Тож його розповідь була захоплюючою і дуже цікавою. Численні фотографії та різноманітні записуючі пристрої якомога точніше показують розвиток українського радіо. Після невеличкого екскурсу в минуле перейшли в сьогодення. Нас провели робочими приміщеннями. Побували в апаратній де записують радіопередачі. Завітали до Наталії Щербак, яка є автором і ведучою передачі „Сподіватися”, поспілкувалися з Романом Колядою, а потім зайшли до студії, звідки він веде прямі ефіри.
Ще багато цікавинок про наше улюблене радіо дізнались ми у цей день. На власні очі переконалися скільки зусиль треба докласти, щоб створити якісну передачу. Нажаль все хороше швидко кінчається. Добігла кінця наша екскурсія, але згадувати її ми будемо ще довго.

Підготували Бакуменко Лідія, Проніна Світлана




    

8 дек. 2018 г.

Замок на горі( у гості до ляльок)


          Ранок зимової морозної п’ятниці (7.12.2018 р.), коли свята ще не почалися, але місто вже живе передчуттям приходу Миколая, Нового Року, Різдва. Отже, ми члени НКДГ "Творчі ініціативи", вирішили теж згадати дитинство і помандрувати в замок на горі, де живуть особливі актори -ляльки.
         Трохи зачекали в касі, бо ж багатьом захочеться подивитися вистави в канікули, і от ми вже в холі театру, оздобленому художниками відомого видавництва “А-БА-БА-ГАЛАМАГА”.
Нас зустрічають сценки з побуту Київської Русі, зокрема — скоморох-ляльковод, бо ж це мистецтво сягає сивої давнини і тісно пов’язане з ярмарками і, ... церковними святами. Так, виявляється, слово “маріонетка” пов’язано із образом Діви Марії, скульптуру якої носили під час великодніх процесій. Представниками ж східної культури в музеї є тростинні ляльки, або явайки і фігури тіньового театру. В тому, що водити маріонеток і явайок непросто, кожен з нас міг переконатися особисто — фігури важкі і потрібна неабияка фізична витримка та координація, аби ляльковод змусив підопічного рухатися і говорити. Для кожного спектаклю згідно з задумом режисера та художника створюється своя “трупа” з притаманними тільки цьому спектаклю рисами обличчя і побудовою тіла. Наприклад, для “Кайдашевої сім’ї” створювалися особи з особливо рухливими руками, для “Декамерона” -ляльки, що говорять.
          В особливій майстерні створюється ексклюзивний одяг (у ляльок є свій модельєр). Доречі, нас переконували (і переконали), що ляльковий театр здатний задовольнити смаки всіх глядачів віком від півроку до старості.
          Ми почули і про директора театру — Юрія Сікало — того, хто прийшов в далекому 1965 році ставити дипломний спектакль і залишився на довгі 50 років, створюючи нові спектаклі і відшукуючи нові форми. Вже по його смерті театр заснував свій фестиваль “Puppet Up”, що одразу завоював прихильників у десятках країн
          Наостанок, після оглядин величезного казкового акваріуму — ще однієї родзинки театру, нас запросили на фестиваль у вересні майбутнього року. Але чекати на це довго, тож на найближчі вистави принаймні половина з учасників екскурсії вирішила придбати квитки негайно.
Євгенія Вишнякова