В Музеї Олени Теліги

Кажуть, що немає майбутнього у тих, хто не знає і не цінує свого минулого. І це таки й справді істина. Тим прикріше усвідомлювати, що сучасна молодь далеко не завжди замислюється над актуальністю даного твердження. Та все ж, на щастя, є й ті, кому не байдужа історія нашого народу і люди, чиї імена кров’ю вписано на її сторінках. Так, 25.03.2018 р., нам, членам НКДГ «Творчі ініціативи», випала щаслива нагода відвідати музей відомої української поетеси і громадської діячки Олени Теліги. І нічого б у цьому незвичайного, коли б не знаходився він у одній із київських шкіл, що носить ім’я цієї видатної жінки. Радісно було чути не лише від викладачів, але й з вуст зовсім ще юних школярів-пошуковців про їхню невтомну роботу у справі збереження пам’яті про цю, беззаперечно, видатну постать в історії та літературі нашої держави. Дізнатися як бережно, по крихті, збирають вони інформацію, скільки цікавих даних та світлин зберігається у невеличкому шкільному музеї. Мають юні дослідники і особливу гордість: весільну фотокартку поетеси, де вона разом зі своїм чоловіком Михайлом Телігою. Ця подружня пара до самісінького кінця свого такого недовгого, але такого плідного і насиченого життя ділила радість і скруту, успіхи і невдачі. І обірвалося їхнє життя також водночас: Олену та Михайла Теліг було розстріляно фашистами у Бабиному Яру. Вражає і захоплює історія життя жінки, що, власне, і не виховувалась в традиціях українського патріотизму та й мови української до одинадцяти років не знала взагалі, але десь, мабуть, на генетичному рівні несла в собі любов до краю свого батька і власним життям заплатила за право називатись українкою. Тож, тим ціннішим і вагомішим є інтерес саме молодих юнаків і дівчат до цієї непересічної постаті, тим радісніше усвідомлювати, що буде у нас «завтра» і, сподіваємось, «післязавтра», бо «вчора» своє ми пам’ятаємо й бережемо.

Олена Федорова

Лідія Бакуменко

На виставці винаходів геніального Леонардо

Такі люди народжуються раз на тисячоліття, своїм інтелектом вони випереджають час на кілька століть, їх ще називають геніями. Він знаменитий художник і винахідник, математик і інженер, композитор і музикант, філософ і анатоміст, одна з найвизначніших постатей епохи високого Відродження, так би мовити універсальна людина або Homo universalis (лат.). Це звичайно ж, Леонардо да Вінчі. Саме на виставку його винаходів члени НКДГ «Творчі ініціативи» вирушили 31.03.2018 р.

На вході на виставку всіх вразила механічна конструкція лева, якого сконструював Леонардо. За його задумом в нього мала сідати людина і вона могла керувати левом, а найдивовижніше, що з його пащі мали випадати квіти, які лев дарував знатним дамам. Також Леонардо сконструював прототип сучасного робота, який міг ходити.

Далі на наші очі потрапили літальні апарати, які сконструював Леонардо.      Він спостерігав за польотом різних птахів і намагався зрозуміти, як зробити так, щоб і людина змогла літати. Звичайно, важко було щось сконструювати у XV ст., коли ще не був винайдений двигун, однак прототип аероплану він все ж створив. Далі ми побачили прототип сучасного танка, який також винайшов учений. Його мали тягнути коні, але оскільки вони лякалися гучних вистрілів, то його повинні були везти люди, що також було нереальним. 

І у військовій галузі Леонардо да Вінчі проявив себе: він створив гармату, яка одразу стріляла вісьмома ядрами і навіть 20–ма, але і цей винахід потребував ще свого вдосконалення. Для будівельної галузі, крім багато чого іншого,  він сконструював підйомники для великих вантажів.

Залишив він свій слід і в музиці: Леонардо з’єднав струнні інструменти з клавішними і таким чином з’явився рояль, також він з’єднав барабани, в результаті чого звук став набагато кращим.

У якості архітектора, Леонардо да Вінчі замислювався над створенням ідеального міста, яке обов’язково мало знаходитись поблизу водойми.

Леонардо да Вінчі був анатомістом. Він один з перших точно змалював людські органи і його малюнками користувалися вчені аж до XX ст. Саме він найбільш точно розрахував так званий золотий перетин стосовно людського тіла.

На виставці також представлені репродукції найвідоміших картин Леонардо: Мона Ліза, Таємна вечеря, Благовіщення, пані з горностаєм та інші, які він малював протягом довгих років. Це відбувалося зокрема й тому, що фарби на той час були дуже дорогі, оскільки виготовлялися з натуральних матеріалів, тому на них потрібно було заробляти кошти з інших джерел. У живописі він також започаткував новий напрям: замість двовимірного малюнка, Леонардо запропонував тривимірне зображення, зокрема на іконах.

Описане тут - це лише маленька частина того, що ми побачили на виставці,  на ній представлено багато різних механізмів, винайдених Леонардо,  які важко описати, але головне, це те, що, мене, наприклад, дуже зацікавила постать генія, і я б хотіла почитати про нього якусь хорошу книжку. Думаю, в кожного з нас виставка викликала свої враження і помисли, але знаю точно, що вона нікого не залишила байдужим.

Потеляхіна Марина

Іскринки кольорового світу

Хочеться у цей тривожний час, що темним туманом оповив Україну, зігрітися  промінчиком радісної небуденності! А хто ж забороняє це здійснити? 

25.03.2018 р. НКДГ „Творчі ініціативи” зібралась в Asant Studio – школі сучасної флористики на заняття з виготовлення букетів з овочів. Учасниками були люди з інвалідністю по зору. Жоден не залишився без уваги наставників Анастасії та Дениса і зрячих друзів нашої організації. 

На столі лежали інгредієнти для створення не салату, а букету - різнокольорові овочі невеликих розмірів. І процес пішов. В наших руках опинились шпажки, на які ми почергово нанизували овочі, що ставали квітами оригінальної композиції. Робота була не напруженою. Елемент за елементом змінював один одного переплітаючись не вимушеними розмовами, що бриніли біля кожного створюваного букетика мов гудіння бджілок, не заважаючи одна одній. Результат перевершив сподівання - букети вийшли такі чудові! Було приємно не лише очам від веселкового злиття кольорів у букетному поєднанні, а овочі випромінювали тепло внутрішньої енергетики. Букети були їстівними. Користь букету-сувеніру була неперевершеною. Від переповнення позитивними емоціями сам по собі мимоволі написався вірш. 

    Весна в душу засіває візерунок 

    Та зазвучало раптом осені відлуння.

    Відчуття часом сприймаєм через шлунок...

    Наче наповнена врожаєм щедра клуня,

    В котрій смачно пахне грядкою з городу.

    Школа флористики гостинно нас зустріла:

    Веселково мерехтять „дари природи”.

    Тут піклуванням та увагою зігріли.

    Свіжі овочі дарують вітаміни 

    Коли вони сплелись в чудовому букеті,

    Звеселяють позитивні ендорфіни

    І добрий настрій проникає в ці куплети.

Даруймо один одному квіти,  навіть якщо вони створені із „підручних” матеріалів. Адже    в них – тепло наших рук....

   Ми щиро дякуємо організаторам заходу.

  Підготували Людмила Машталер, Валентина Братчанська і Софія Ганенко

Любов, наркотики , шансон( Новий Український Театр)

                 

               Дуже приємно мати нагоду напередодні Дня театру побувати в одному з самих камерних київських храмів мистецтва — Новому Українському театрі . Святкову атмосферу підсилював спектакль про одну з найжіночніших і найдивовижніших актрис 20 століття — Едіт Піаф.

                Підкупає режисерське вирішення — спектакль-сповідь з попередніми вибаченнями від виконавиці головної ролі( “я — не вона”), сама брутально-ніжна гра Наталії Заруцької, що зворушливо проводить нас від дитинства напівсліпої дівчинки, що дивом одужує завдяки людській та Божій любові, через зеніт слави чарівної Едіт до перетворення героїні в зів’ялу квітку. І, звичайно, поряд з цією дивовижною жінкою завжди був Чоловік( Єгор Снігирь). Неважливо, в якій іпостасі він був — Батько, Пігмаліон, Композитор, Законний Чоловік чи просто плеяда коханців. Всі вони відрізнялися тим, що любили ЇЇ — свою дівчинку-зірку.

Художнє оформлення спектаклю лаконічне, але навпрочуд точне. Не знаю, чи жаль режисерові, що в театрі немає працівників сцени, але зміна декорацій самими акторами виглядає дуже органічною.

Повернулися додому — знайшли записи “Найкраще від Едіт Піаф” і слухаємо тепер вечорами з задоволенням

Дякуємо “Творчим ініціативам” за можливість зустрічатися з прекрасним

Юрій та Євгенія Вишнякови