12.04.2013
В цьому загубленому серед сучасної міської забудови куточку
київської землі
немов зупинився час. Велетні каштани, клени та акації охороняють спокій великих
і маленьких куполів,
під якими ховаються від негоди невтомні
трудівники –
телескопи. Вже 161 рік тут знаходиться Київське віконце у
неосяжний, таємничий,
ще далеко непізнаний Всесвіт.
Астрономічну обсерваторію Київського національного
університету, активно
працюючу і широко
відому у науковому світі, можна без перебільшення вважати
одночасно і невеличким музеєм профільної
архітектури під відкритим небом, і
меморіальним та краєзнавчим музеєм, науковим архівом, музеєм
астрономічних
інструментів та приладів. Водночас це маленький екологічний
заповідник в центрі
міста. А ще обсерваторія здавна відома як свого роду
просвітницький центр – сюди
телефонують і приходять всі, кого цікавить та чи інша
астрономічна подія, хто
хоче озброєним оком побачити небесні світила, кого непокоять
одвічні космічні
проблеми і сучасний погляд на світобудову, кому просто конче
треба знати як
називається вподобана зоря...
Головна будівля – пам’ятка архітектури державного значення -
була спеціально для
обсерваторії спроектована і побудована відомим архітектором
Вікентієм Беретті.
Проектування тривало декілька років і були враховані всі
прийняті на той час
європейські стандарти для приміщень даного типу. Особлива
увага приділялася
павільйонам для інструментів. Були передбачені і орієнтація
будівель в площині
меридіану, і глибокі,
до 8 метрів не з’єднані з самими приміщеннями фундаменти
під стаціонарні
телескопи, люки та обертова частина куполу. Будівництво
тривало у 1840 - 1845 р. Пізніше, вже в радянські часи встановили павільйони
інших конструкцій, в тому числі і з відсувними дахами.
Більш ніж за 160 р. існування обсерваторії в її стінах
працювало багато
неординарних видатних особистостей. До 30-х років ХХ ст.
штат обсерваторії
складав лише 2-4 одиниці, але і професор астрономії і
астроном-спостерігач мали
переважно європейську освіту, науковий ступінь та великий
досвід наукової та
спостережної роботи. Так перший директор обсерваторії Василь
Федорович Федоров
перед тим, як був затверджений у 1838 р. на посаду першого
київського професора
астрономії, працював в Дерптській обсерваторії, в складі
експедиції
Петербурзької Академії наук одним з перших підкорив гору
Арарат і визначив
астрономічними методами її координати та висоту, за
завданням тієї ж Академії
понад чотири роки
мандрував Західним Сибіром зі спеціальними приладами і
визначав по зорям координати населених пунктів.
Багато хто з київських астрономів започаткував цілі наукові
школи, їхніми
іменами названі методи обчислень, формули, комети, малі
планети, деталі поверхні
Місяця. За їхніми долями можна вивчати історію міста і країни.
За сумлінну
наукову працю астроном-спостерігач М. П. Диченко був
пошанований дворянським
титулом, професор А. П. Хандриков першим почав викладати
астрономію жінкам на
Вищих жіночих курсах, обчислювача І. Г. Ільїнського п’ять
разів зачисляли і
звільняли з обсерваторії в період змін влади міста у
1917-1922 рр., професору С.
Д. Чорному вдалося у 1933 р. видати перший підручник
астрономії українською
мовою, професора П. К. Нечипоренка звинуватили у зв’язках з
фашистськими
організаціями і розстріляли у 1937 р., а співробітника М. М. Астафова прилюдно
стратили німці на площі м. Рівно у 1943 р. за підпільну
діяльність. Професора С.
К. Всехсвятського у
1952 р. розпинали на партійних зборах за його хибні наукові
гіпотези, а у 2005 р. за ці ж гіпотези, підтверджені
космічними станціями,
ЮНЕСКО вшановувало 100-річчя з дня його народження.... І про
все це та про
багато інших цікавих та драматичних подій в обсерваторії
зберігаються достовірні
документи, найстаріший з яких датований 1832 р.
Специфіка астрономічної галузі вимагає збереження
результатів спостережень, бо
вони є своєрідними реперами і час від часу
переопрацьовуються різними способами
і теоріями та, фактично, несуть не відновлювальну
інформацію, часом про
неповторні явища чи астроподії. Тому особливо ретельно
зберігаються матеріали
спостережень. Це і рукописні журнали спостережень (понад
200, з 1845 р),
замальовки, склотека фотознімків, телевізійні та
відеозаписи.
Музей історії обсерваторії зароджувався поступово, спочатку
навіть не маючи
ніякої назви і приміщення – просто її співробітники завжди з
повагою відносилися
до матеріалів та рукописів своїх попередників, інструменти
та прилади працювали
десятиліттями, постійно вдосконалюючись та оновлюючись, а
потім зберігалися як
зразок або пам’ять вкладеним ідеям і праці.
Музей почав створюватися
ще в 30-роки ХХ ст., коли
відзначили століття
університету і почали готуватися до 100-річниці
обсерваторії. Тодішній директор
АО проф. С. Д. Чорний почав збирати матеріали з історії
становлення установи,
видав декілька публікацій на цю тему, але події 1937 р. та
війна перервали ці
зусилля. Ініціативу Чорного підхопив головний обчислювач
обсерваторії, що
працював в ній з 1908 р.,
І. Г. Ільїнський, який ще до початку війни, а згодом
в окупованому Києві почав інтенсивно працювати над
матеріалами про 100-літнє
життя обсерваторії та її співробітників. Наприкінці лютого
1945 р., в Києві, що
частково ще стояв в руїнах, відзначили ювілей обсерваторії,
а в її стінах було
започатковано Куточок історії, де на стендах виставлялися
матеріали переважно
меморіального змісту.
Офіційного статусу Музей набув наказом ректора КДУ лише у
1988 р., після смерті
колишнього директора обсерваторії, проф. С. К.
Всехсвятського в частині
квартири, в якій він мешкав на території АО. Спочатку Музей
задумувався як суто
меморіальний, але в процесі робіт по його оформленню він
переріс в Музей
розвитку астрономії в Києві. Дуже багато сил і часу віддав
Музею співробітник
обсерваторії О. К. Осипов, сам працюючи на обсерваторії з
1946 р., він зібрав
багато цікавих матеріалів з різних архівів, з інших
обсерваторій, розшукав і
налагодив листування з нащадками колишніх співробітників,
які надали цікаві
спогади та деякі документи.
Офіційно Музей було відкрито в дні святкування 150-ліття
обсерваторії (1995 р.),
а через 10 років він вийшов за рамки зазначених кімнат –
експозиції відкрили ще
в декількох приміщеннях. В меридіанному павільйоні
влаштували виставку
астрономічної “техніки”, в вимірювальній кімнаті – приладів
для вимірювань. Крім
того, павільйони діючих інструментів теж входять в план
екскурсії, бо
встановлені там телескопи теж мають історичну цінність.
Експонати згруповані за напрямками досліджень, які
відображують історичний
розвиток і задачі, які вирішувала і вирішує астрономія. Це
перш за все
геодезичні прилади, бо одним з найперших практичних завдань
астрономії були
землемірні та навігаційні роботи.
Перші інструменти обсерваторії замовлялися провідним
європейським фірмам ще до
початку її будівництва. Найстаріший експонат - пасажний
інструмент- спеціальний
телескоп, що встановлювався в площині меридіана і дозволяв
фіксувати проходження
небесними світилами небесного меридіану, що
використовувалося Службою часу та
дозволяло визначати положення цих світил - з’явився в обсерваторії у 1838 р. і
тривалий час розміщувався в окремому павільйоні. Пізніше, у
1870 р. було
встановлено меридіанне коло – інструмент для точних
позиційних спостережень, на
якому аж до 1996 р. велись регулярні спостереження.
Служба часу представлена
точними астрономічними годинниками ХІХ ст. (які досі
працюють), приладами для запису часу – хронографами різних
поколінь і
конструкцій, радіоприймачами для прийому спеціальних
сигналів точного часу. Є годинник, що раніше встановлювали на маяках –
контактно-пусковий.
Фотографічну астрономію показано фотознімками на платівках
та плівках різних форматів, отриманими на астрографі обсерваторії, фото- і
кінокамерами різних
поколінь, вимірювальними мікроскопами та
координатно-вимірювальними машинами.
Напередодні запуску першого штучного супутника Землі – у
1957 р – в обсерваторії
почала функціонувати станція оптичних спостережень ШСЗ, яка
протягом 30 років
забезпечувала оптичний супровід трас багатьох супутників, що було важливо для
вивчення їхніх орбіт і для інших задач теорій руху штучних
небесних тіл. В
технічній експозиції представлені різні типи оптичних
інструментів, на яких
проводилися ці спостереження.
Є також вимірювальна радіоантена, лазери-дальноміри,
астрофотометри, компаратори
для знаходження нових та нестаціонарних об’єктів, один з
перших спектроскопів,
сферометр ХІХ ст. та планиметр, навікард та різні проекції
зоряних карт.
Не забута обчислювальна галузь – представлено цілий парк
обчислювальної техніки
від арифмометрів до
перших комп’ютерів, носії інформації. Є також невелика
колекція друкарських машинок різних часів.
А прилад для передобчислень явищ покрить зірок Місяцем, виготовлений у 1936 р.
– взагалі існує в єдиному екземплярі. У справжньому шедеврі
наукової думки його
автора проф. А.О. Яковкіна за допомогою механічних пристроїв
і чисельних
відлікових лінійок можна було визначити чи буде для даної
точки на земній
поверхні видно, як Місяць у своєму русі закриє диском ту чи іншу зірку.
Крім самих інструментів та приладів складає інтерес колекція
їхніх описів та
інструкцій для експлуатації. Для деяких з них це стандартні
публікації від
заводів-виробників, а для інших – публікації в наукових
журналах або взагалі
оригінальні рукописи та креслення.
Екскурсійна робота в Обсерваторії була започаткована ще в
30-ті роки. Згідно
записів, за декілька років до війни АО відвідало на
екскурсіях понад 5000
чоловік, переважно це були оглядові лекції з астрономії з
показом зоряного неба
в телескопи.
У 2005 р. в АО
започатковано новий вид екскурсій, на яких ми намагаємося
представити розвиток астрономії в Києві. За 1.5 – 2 години можна ознайомитися з
історією проектування і будівництва АО, життєвими та науковими шляхами
київських астрономів XIX-XX ст. ст., скласти уявлення про наукові
задачі, які
вирішували в минулому і вирішують тепер в АО, побачити
наукове обладнання і
прилади різних років. А ще в діючі інструменти (якщо
сприятиме погода) можна
побачити вдень плями на Сонці та його спектр, а ввечері –
Місяць, планети та
інші цікаві небесні об’єкти.
Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що АО КНУ – одна з небагатьох
вцілілих на сьогоднішній день комплексних пам’яток історії
науки і заслуговує на
підтримку і збереження не тільки з боку її співробітників, а
й зі сторони
держави.
