Екскурсія до Педагогічного музею

7 листопада 2015 року члени НКДГ «Творчі ініціативи» відвідали Педагогічний музей, що знаходиться у Міському будинку вчителя, отримавши від походу безліч незабутніх вражень.  Протягом існування «Творчих ініціатив» було здійснено безліч екскурсій до найрізноманітніших місць. Були вони більш або менш цікавими, пізнавальними і змістовними, проте даний похід вигідно вирізняється з-поміж усіх інших своєю доступністю, інформативністю та врахуванням екскурсоводом специфіки екскурсантів. На жаль, не так часто під час відвідин музеїв людям з вадами зору дозволяють не просто прослухати екскурсію, але й доторкнутись до експонатів, аби, бодай частково скласти уявлення про експозицію. Звичайно, експонати, то річ унікальна і потребують вони бережного до себе ставлення, але й відвідувачів таких не багато, та й, очевидно, не завжди людям спадає на думку, що є хтось, хто сприймає світ дещо інакше, ніж вони. А ось у Педагогічному музеї екскурсантам вдалося не лише дізнатися безліч цікавих речей із надзвичайно змістовної розповіді екскурсовода, так, наприклад, виявляється серед експонатів музею зберігається «листок успішності» Ганни Горенко, відомої усьому світові як поетеса Анна Ахматова, але й спробувати власноруч писати справжнісіньким пером і чорнилами, доторкнутися до справжнього раритету: задачника для третього класу видрукованого шрифтом Брайля ще у 1943-му році, потримати в руках спеціальну воскову табличку(церу), на якій вчилися писати в давнину. І безліч іще цікавих речей вдалося почути і «побачити» відвідувачам впродовж екскурсії, тому навіть якщо ви розчарувались у походах музеями, не нехтуйте запрошенням відвідати іще один, хтозна, може за його дверима на вас чекатиме щось, чого вам більше ніколи і ніде не вдасця  зробити або дізнатися.

 

Зустріч із Яготином

 Сонячного, але прохолодного осіннього ранку 10 жовтня 22 членів НКДГ «Творчі ініціативи» вирушили на екскурсію до славного містечка Яготин.
 Першим пунктом нашої екскурсії став відомий всім Яготинський маслозавод. Спершу нам запропонували одягнути білі халати і шапочки, аби ми не порушували чистоти виробництва. На молокозаводі нас вразила повна автоматизація процесу: від подачі молока в резервуари та його обробки до пакування. Обслуговуючого персоналу ми бачили там зовсім мало. У дегустаційному залі нас почастували  новинками виробництва: какао на молоці, різними заквасками та геролактом. Гостинні господарі не залишили нас й без подарунків, тож смачною продукцією можна було поласувати ще й вдома.
 Далі ми відвідали музей-флігель Тараса Шевченка. Цей будиночок був виділений князем Репніним для проживання Тараса Шевченка в 1843 та 1845 рр. минулого століття. Цікава розповідь екскурсовода ніби занурила нас у ті далекі часи, коли у будинку жив великий поет. Цікаво було побачити ліжко, на якому відпочивав поет, письмовий стіл, за яким він працював, речі, якими користувався. Відчувалося, що працівники музею дуже люблять свою роботу.
В цьому музеї проходила виставка вишивок народного майстра. Мене надзвичайно вразили його роботи. Цей 72–річний чоловік мистецтво вишивки якому передалося від мами, вишив вірші Тараса Шевченка на полотні, різні картини та портрети в тому числі Мерлін Монро.
 Наступним пунктом нашої програми став музей етнографії. Крім традиційних предметів ужитку наших попередників: прялки, веретена, рубля, слюсарного інструменту, тут також проходили виставки вишитих та тканих рушників з різних регіонів Київщини, а також виставка дуже гарних народних строїв.
 Перлиною нашої екскурсії стало відвідання музею–садиби Катерини Білокур, яка знаходиться у селі Богданівка за 25 км від Яготина. Екскурсія–розповідь про видатну українську  художницю була більше схожа на моновиставу, присвячену Катерині Білокур. Дуже натхненно і емоційно директорка музею  Шаповал Ольга Олександрівна розповідала про цю дивовижно тяжкої долі жінку, яка змогла ціною неймовірних зусиль відстояти своє право на малювання. Здається, жила вона порівняно недавно, але яких зусиль довелося їй докласти, аби самоствердитися як художниці. Про неї видатний французький художник Пабло Пікассо писав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ...»
 На жаль, через об’єктивні причини ми не встигли докладно роздивитися усі експонати у садибі Катерини Білокур, Однак це дає привід приїхати сюди ще раз, напитися краси її надзвичайно дивовижних картин, квітів, які ростуть навколо музею, а також відвідати картинну галерею в Яготині, в якій зберігається найбільша кількість картин цієї видатної української художниці.

Потеляхіна Марина

Київський національний музей російського мистецтва

(31.10.2015)
На щастя   на світі є речі, які не може заплямувати ніяка політика. Хто з нас  у своєму житті,
читаючи твори класиків, або дивлячи фільм, який  розповідав про події у Петербурзі або Москві  часів царювання романовської династії, не мріяв хоча б на хвилину потрапити у розкішні зали палаців, не милувався пейзажами Шишкіна, казковими полотнами Віктора Васнецова, не відчував радісного, трепіта душі від погляду на барвисті ікони?
Тож відвідати музей російського мистецтва 31 жовтня вирішили  чимало учасників нашої групи.
На початку екскурсії ми сфотографувалися біля пам’ятника того, хто своїм пензлем оспівав  славну нашу Запорозьку січ можливо краще, ніж ціла плеяда письменників. Ну звичайно, цє Ілля Євимович Репін, пам’ятник якого прикрашає фасад музею.
У музею нас зустріли  надзвичайно привітно. Особливо  повезло екскурсії із гідом. Ця приємна, інтелігентна жінка вклала  усю душу у свою розповідь і про музей, його історію  і про ті , не побоюся цього слова, шедеври, які ми бачили у його величних залах.
Довгою і цікавою була історія самого будинку, до створення якого мали відношення  видатні Київські архітектори, зокрема і   В. Николаєв.  Нарешті у 1878 році його придбав славетний Федір Терещенко.  Видатний промисловець, мільйонер, який уславився своєю меценатською діяльністю.   І сам він, і його родичи захоплювалися мистецтвом, зокрема, живописом. Наслідуючи приклад відмого сучасника – російського колекціонера  Третяковського   Ф. Терещенко купував нові роботи у найкращих художників імперії. А російське мистецтво переживало у ті часи період бурхливого розквіту - купувати було що. Власне терещенківська  коекція і стала основою музею. Ще до революції, коли Терещенки були у розквіті своєї могутності, вони, як вважають сучасні дослідники, планували відкрити картинну галерею для киян, подібну всесвітньо відомій  Третяковській галереї у Москві, але втілено у життя цю задумку було  вже після 1917 року, коли колишні, кажучи сучасною мовою, олігархи, були змушені тікати до Європи, з охопленою громадянською війною країни.
Офіційно музей було відкрито 1922 року. До його фондів було долучено ще ряд приватних колекцій, націоналізованих радянською владою. Цікаво, що початково його  назвою було «Київська картинна галерея».  Багато чого можна розповісти ще про історію цього унікального закладу.

Хоча російське мистецтво уходить своїм корінням   ще у часи Київської Русі, коли північний Новгород, був другою столицею  Давньоруської держави, але російський  світський живопис бере свій початок з часів Петра Великого. Тож на початку  екскурсії ми знайомилися із картинами  Петровської епохи. Сильне враження залишали величні портрети створені  А. Антроповим, Д. Левицьким, В. Боровіковським. До речі, Боровіковський походив з України, але переїхав до С-Петербургу, де його  зуміли оцінити. Слід відзначити, що надзвичайно із картинами гармонував  і дизайн залів, у яких їх було розміщено, передаючи   водночас суворий і прекрасний дух вісімнадцятого сторіччя.
Та мали можливість ми і побачити давньоруські ікони. Образи Спасителя, Пресвятої Богородиці, ікона Страшного Суду  - залишили незабутні враження в усіх. А Царські Врата одного із храмів Москви XVI! Яке різьблення! Віруючи екскурсанти, а можливо  найбільш безпосередні з віруючих,  осіняли себе Хресним знаменням перед цими святинями.
Далі ми продовжили знайомство з світським мистецтвом Росії. Тепер вже  екскурсанти, так би мовити, потрапили у дев’ятнадцяте сторіччя.  Поступово  визволяючись від  шаблонів попередніх десятиліть російське мистецтво сміливо входить у реалізм. У залах музею демонструються і копії всесвітньо відомих художників, наприклад, П. Федотова, і полотна, яких торкався пензель самих митців. Наш екскурсовод намагалася розкрити усі нюанси зображень, навіть зацитувала  жартівливий  римований опис картини «Сватовство майора», який створив сам її автор П. Федотов.
Та  справжній захват викликали у учасників приміщення зимового саду та галереї, добудованої Ф. Терещенко  саме заради демонстрації картин.  У чудово освітлених преміщеннях, із прозорою стелею, ми змогли побачити  полотна таких генієв як І. Шишкін, «Среди долини ровныя», «Дубовая роща», В. Васнецова «Три царевны подземного царства» і багатьох інших. А також скульптури  виконані П. Антокольським.
 Екскурсанти активно ділилися враженнями, радісно впізнавали знайомі з репродукцій   шедеври.  Як тут не згадати   слова французького  філософа Ж. П. Сартра: «Якщо серед створеного людьми є щось дійсно гідне безсмертя, то це античність, ренесанс та російське дев’ятнадцяте сторіччя».
Багато чого ще можна розповісти, але краще ви самі прийдіть і подивиться, бо народна мудрість каже: «краще один раз побачити, ніж сто раз почути».
А особливо, коли йде мова  про такі шедеври!

Є. Познанський  

Пішохідна екскурсія «Великі Київські лікарі»

Один відомий лікар вважав, що найперше й найголовніше людині для здоров’я необхідні дві речі: свіже повітря і гарна компанія. Саме за цим медичним приписом 4 жовтня 2015 року члени НКДГ “Творчі ініціативи” зібралися на цікаву екскурсію – “Великі київські лікарі”. Маршрут був не дуже довгим – від станції метро “Університет” до Золотих воріт, погода – теплою й сонячною, а розповідь екскурсовода повертала всіх у київське минуле, у XIX – Xx століття.   
Київ багатий на видатні постаті, які сприяли розвитку тоді ще нових медичних галузей або чиї відкриття вплинули й на світову науку. Це – хірург Микола Пирогов, який застосував ефірний наркоз під час операції у військово-польових умовах, чудовий діагност і один із засновників української терапевтичної школи Василь Образцов, його учень, корифей вітчизняної кардіології Микола Стражеско, біохімік Олександр Палладін, Данило Самойлович, який присвятив своє життя боротьбі з чумою, лікар-клініцист, фтизіатр та бактеріолог Феофіл Яновський, Олександр Богомолець, котрий займався проблемами геронтології, та ще багато інших. Їхня діяльність і відкриття часто стосувалися не однієї, а кількох галузей медицини. Допомагаючи людям, нерідко безкоштовно, ці лікарі бачили перед собою перш за все хворого, а не його посади чи соціальне становище. Кияни ж були їм за це щиро вдячні. 
Цікава екскурсія, проведена пані Наталею, нікого не залишила байдужим. А чим розповідь цікавіша, тим більше з неї запам’ятовується. 

Інеса Гусєва

С Днем рождения!

Мы поздравляем с Днем рождения участников группы "Творческие инициативы", родившихся в сентябре!

С днем рождения поздравляем

И от всей души желаем:

Счастья — море через край,

Любви — ладони подставляй,

Здоровья — чтоб на всё хватило,

Чтоб жизненная была сила!

Всех исполнения желаний

И радостных всегда гуляний,

Подарков самых разных,

Друзей верных, прекрасных!

Екскурсія до зоопарку

Чи може бути змістовним і цікавим дозвіллям для незрячої людини похід  до зоопарку, якщо його мешканці й інформація про них доступні переважно для візуального сприймання? Однозначно «так» на це питання можуть відповісти члени НКДГ «Творчі ініціативи», котрі 10 липня 2015 року у складі 19 осіб, здійснили екскурсію до Київського зоопарку. Виявляється, вади зору аж ніяк не применшують задоволення від можливості власноруч годувати лебедів чи, завдяки зрячим товаришам дізнатися цікавинки про тварин з довідок, що містяться біля їхніх вольєрів. Так, наприклад, самка бегемота прожила у зоопарку аж  п’ятдесят сім років, тоді як у дикій природі ці тварини живуть не більше тридцяти. А скільки задоволення екскурсанти отримали від спілкування зі свійськими тваринами! Призвичаєні до відвідувачів тваринки охоче беруть їжу з рук і дозволяють себе гладити. Тож, як показав досвід, обмежений зір зовсім не є перешкодою для прогулянки зоопарком  і не варто обмежувати себе стереотипами..

Олена Федорова

Перлини Палієвого краю, або наші під Фастовом

21.06.2015 р.
Був у мене один знайомий чоловік, великий жартівник. Якщо в його присутності щось падало, гриміло, ламалось, він радісно вигукував: «Тримайсь, наші під Фастовом!». Однак навряд чи цей веселун, так само як і ще тисячі і тисячі наших співгромадян знав, що Фастів – це не лише важливий залізничний вузол, навколо якого під час Великої Вітчизняної війни точилися жорстокі бої, що він, власне, і обігрував у цьому жарті, а  край, багатий на цікаві пам’ятки, які по праву можуть бути названі справжніми перлинами культурного надбання нашої нації. 21 червня цього року нам, НКДГ «Творчі ініціативи» вдалося ознайомитися з ними. В поїздці брало участь двадцять один член організації.
В історії місто Фастів відоме із кінця XIV ст., хоча є дані, що існувало воно і раніше. Відомо, що Фастівщину відвідували наші  загальнонаціональні генії – Богдан Хмельницький та Тарас Шевченко. Найбільш яскравою постаттю в історії Фастова був козацький полковник Семен Палій, діяльність якого припадає на кінецьXVII – початок XVIII ст. Харизматичний козацький ватажок Семен Палій був увінчаний славою у багатьох битвах із турками, татарами, поляками. У 1683 р. він, воюючи у війську польського короля Яна третього Собеського, зіграв чи не найвирішальнішу роль у розгромі величезної турецької армії під Віднем, що, фактично, врятувало Європу від турецької навали. Вдячний король подарував йому містечко Фастів з усіма навколишніми землями. Відважний полковник виявився  ще й гарним управлінцем. Під його владою Фастівщина відродилася після страшного занепаду попередніх десятиліть. Пізніше, після смерті Яна Собеського, польська шляхта спробувала знов підкорити вільні землі Фастівщини, але Семен Палій дав їй гідну відсіч.  На жаль, авторитет Семена Палія, а також хитросплетіння тогочасної політики призвели до конфлікту між ним та гетьманом Іваном Мазепою. Палій був заарештований Іваном Мазепою під час дружнього бенкету, про що збереглася українська народна пісня: «Солодким медом та вином солодким кубки наповняли, а Семена Палія на бенкет зазвали». Він був засланий аж до Тобольська. Та після того, як  Мазепа почав бойові дії проти царя, Петро Великий, котрому був потрібен авторитетний ватажок, який міг би повести за собою козацтво повернув  Палія із заслання. Важкохворий, старий полковник зі славою повернувся до Фастова.  Помер він 1710 р., незадовго до смерті постригшись у ченці, оскільки усе життя був ревним православним  християнином. Постать Семена Палія оспівана багатьма талановитими поетами, зокрема Тарасом Шевченком та росіянином Кондратієм Рилєєвим. Тому Фастівщину по праву можна назвати Палієвим краєм.
Першим пунктом нашої програми було відвідання  фастівського «Музею на колесах».  Далекого 1918 р.,  саме у Фастові, у штабному вагоні Симона Петлюри було підписано попередній договір про об’єднання Української  Народної Республіки (УНР) та Західно-Української народної Республіки (ЗУНР). Офіційно злуку було проголошено на Софіївському Майдані у Києві 22 січня 1919 р., саме цей день і став важливим державним святом – Днем Соборності і свободи, але фастівчани по праву пишаються тим, що саме у їхньому місті було покладено  початок об’єднанню  українських земель. Музей знаходиться на одній із запасних колій фастівського вокзалу. Складається він, поки що лише з самого симпатичного, як іграшка, але цілком діючого  паротяга та  вагона початку XX ст. Наш гід чесно зізнався, що паротяг  за старими зразками, зроблено лише кілька років тому, а вагон хоча й, дійсно, є сучасником національно-визвольних змагань, але усе ж до потягу Семена  Петлюри не входив. «Справжній вагон головного отамана  є, але він знаходиться у  Києві, і ми дуже сподіваємось, що його   вдасться   перевезти до нашого музею» – сказав гід. Окрім того, у планах керівництва музею є повністю відтворити потяг директорії у повному складі.  Взагалі, розповідь  екскурсовода була надзвичайно емоційною й  палкою. Він не лише розповідав нам про експонати, розміщені у трьох залах, на які поділено вагон, але й усю довгу та цікаву історію рідної Фастівщини.
Після такої  детальної оповіді у декого з нас з’явилися сумніви: «А чи зможуть у краєзнавчому музеї нам розповісти ще щось таке, чого ми не почули у «Музеї на колесах?» Але побоювання були марними. Краєзнавчий музей Фастова виявився надзвичайно цікавим. Фастівщина – мала батьківщина багатьох талановитих артистів, тож одна з найцікавіших експозицій музею присвячена саме їм. Надзвичайно цікавими були бюсти видатних фастівчан: героїв, науковців, митців, виконані  талановитим місцевим скульптором Анатолієм Древецьким. Музей збирає також речі загиблих героїв на Майдані та в зоні АТО.
А яку радість принесла екскурсантам експозиція, присвячена фауні Фастівщини. Опудала місцевих звірів та птахів здавалися цілком живими, немов з якоїсь казки до старовинної будівлі музею примандрували  хитра лисичка та мудрий ворон, грізний орел та веселий дятлик.
Люб’язні господарі – працівники музею – подарували усім  екскурсантам на пам’ять  маленькі сувеніри – закладинки з фотографіями будівлі музею різних  років.
Оглянули ми і римо-католицький Костел Воздвиження святого Хреста у Фастові. Відносно молода будівля, зведена у 1903 р. для духовних потреб місцевої польської громади.
Наступним пунктом нашої насиченої програми було відвідання Музею-садиби видатного українського композитора, громадського діяча, православного священника Кирила Стеценка. Оглядаючи кімнати будинку, в якому розміщено музей ми слухали зворушливу розповідь екскурсовода про драматичне життя видатного композитора.  Водночас у приміщенні музею лунали записи творів цього талановитого українця, які краще, ніж будь які слова відкривали нам блискучий геній Кирилла Стеценка і його світлу, закохану у прекрасне, душу.

Після спочинку у незайманому, сповненому світлом та ароматом смоли, сосновому бору, екскурсія попрямувала до селища Томашівка, в якому знаходиться Православний чоловічий монастир на честь покладення риз Пресвятої Богородиці у Влахернах.  Створений у наш час, монастир знаходиться на території маєтку, який до 1917 р. належав пану Хоєцькому.  Екскурсанти відвідали богослужіння та оглянули храми монастиря. Територію обителі прикрашають  чудові квітники, про які дбає братія обителі, від часів  пана Хоєцького тут залишилися красиві скульптури левів. Та  мешкають тут не лише гіпсові представники тваринного світу. У вольєрах радують око пави, фазани, страуси. Чимало доводиться працювати ченцям, аби обійти таке господарство,  і це вже не кажучи про численні обов’язки, які має виконувати кожен чернець. Один з них привітний та уважний – і був нашим гідом.
Стомлені та  задоволені поверталися ми  до Києва, побачивши за один день стільки цікавого! І це не десь за «тридев’ять земель», а тут –  у рідній Київській області. Мала рацію одна з учасниць нашої групи, коли  сказала: «Не знають у нас люди, які скарби знаходяться поруч, а знали б, то і по закордонах ніхто б не їздив, своє б дивилися».

Євген Познанський