Літнього вихідного дня 11.06.2016 року дружна і весела компанія від НКДГ «Творчі ініціативи» не звикла спати до пізньої години і залишатися вдома, дивлячись телевізор чи гортаючи сторінки соціальних мереж. І, справді, чому лишатися вдома, якщо є нагода відвідати Національний музей народної архітектури та побуту, що розташований просто неба в Пирогово, неподалік від Києва.
Так, усі без запізнень зібралися у вказаному для зустрічі місці і вирушили до музею, аби поринути в історичне минуле рідної неньки і відчути себе частиною своїх предків, насолодитися колоритом та атмосферою, яка панувала сотні років тому в нашому краї.
Привітний, веселий і з почуттям гумору екскурсовод Олександр Петрович провів для нас вичерпну та детальну екскурсію місцевістю.
Архітектура всіх регіонів України представлена в таких експозиціях музею: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Південь України», «Карпати», «Вітряки», «Ярмаркове поле» та «Українське село 60-х — 70-х років ХХ століття».
Цікаво, що селянська хата була не тільки річчю, але й досить змістовним знаком, що виконував естетичну та магічну функції. Так, просте споглядання садиби, житла та господарських споруд давало змогу визначити заможність та уподобання господаря; зручність місця для будинку та підходів до нього свідчили про шанування господарем певних народних знань; чисто підведені призьба, стіни, вікна засвідчували те ж саме і про господиню; наявність намальованих знаків, червоних квітів чи пташок на хвіртці, воротах або над вікнами промовляла про те, що у даній оселі є на виданні дівка чи парубок. Для того щоб зацікавлені мали привід зупинитися і довідатися про все детальніше, біля воріт від вулиці була закопана лава для відпочинку, а неподалік, на межі садиби з вулицею, знаходилася криниця, де можна було напитись води та напоїти коней чи волів, перепочити, почути якісь новини.
Розглядаючи хату, можна було побачити віконні та дверні пройми, пофарбовані в червоний колір, що символізував очищення вогнем «усього входящого». Функцію оберегу виконували також наведені крейдою хрестики навколо вікон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали вікна та двері. Їхня вишивка обов'язково відрізнялась від тієї, якою вишивали рушники для картин та ікон.
Окрім того, що ми відчули атмосферу і побачили побут різних українських хат, ми також відвідали селянську школу, клас, в якому навчалися учні і приладдя, яким користувався вчитель під час проведення занять. Звичайно, важко уявити українську родину, яка не шанує Бога і всіх святих, тому ми також зайшли до церкви, що знаходиться на території музею. Будь-які громадські справи чи гуляння народ звик відзначати на Майдані, тому ми також побували на тогочасному майдані, де розташовані сільська управа, корчма, гамазей (велика комора для зберігання громадських запасів зерна).
Родзинкою нашої мандрівки музеєм, можна сміливо назвати, можливість доторкнутися і попросити здійснити своє потаємне бажання у дуба-перуна, дуба-велетня, дуба-символа, який бачив не одне століття і який приховує в собі усі таємниці історії, над якими сушать голови вчені та науковці.
По завершенню екскурсії, наша дружня команда влаштувала пікнік на зеленій галявинці, де ми посмакували пригощанням, про які подбали добрі господині нашої організації і поділилися своїми враженнями від почутого та побаченого.
Приєднуйтесь до нас і будете знати ще більше!
Леоніда Пономарьова
Так, усі без запізнень зібралися у вказаному для зустрічі місці і вирушили до музею, аби поринути в історичне минуле рідної неньки і відчути себе частиною своїх предків, насолодитися колоритом та атмосферою, яка панувала сотні років тому в нашому краї.
Привітний, веселий і з почуттям гумору екскурсовод Олександр Петрович провів для нас вичерпну та детальну екскурсію місцевістю.
Архітектура всіх регіонів України представлена в таких експозиціях музею: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Південь України», «Карпати», «Вітряки», «Ярмаркове поле» та «Українське село 60-х — 70-х років ХХ століття».
Цікаво, що селянська хата була не тільки річчю, але й досить змістовним знаком, що виконував естетичну та магічну функції. Так, просте споглядання садиби, житла та господарських споруд давало змогу визначити заможність та уподобання господаря; зручність місця для будинку та підходів до нього свідчили про шанування господарем певних народних знань; чисто підведені призьба, стіни, вікна засвідчували те ж саме і про господиню; наявність намальованих знаків, червоних квітів чи пташок на хвіртці, воротах або над вікнами промовляла про те, що у даній оселі є на виданні дівка чи парубок. Для того щоб зацікавлені мали привід зупинитися і довідатися про все детальніше, біля воріт від вулиці була закопана лава для відпочинку, а неподалік, на межі садиби з вулицею, знаходилася криниця, де можна було напитись води та напоїти коней чи волів, перепочити, почути якісь новини.
Розглядаючи хату, можна було побачити віконні та дверні пройми, пофарбовані в червоний колір, що символізував очищення вогнем «усього входящого». Функцію оберегу виконували також наведені крейдою хрестики навколо вікон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали вікна та двері. Їхня вишивка обов'язково відрізнялась від тієї, якою вишивали рушники для картин та ікон.
Окрім того, що ми відчули атмосферу і побачили побут різних українських хат, ми також відвідали селянську школу, клас, в якому навчалися учні і приладдя, яким користувався вчитель під час проведення занять. Звичайно, важко уявити українську родину, яка не шанує Бога і всіх святих, тому ми також зайшли до церкви, що знаходиться на території музею. Будь-які громадські справи чи гуляння народ звик відзначати на Майдані, тому ми також побували на тогочасному майдані, де розташовані сільська управа, корчма, гамазей (велика комора для зберігання громадських запасів зерна).
Родзинкою нашої мандрівки музеєм, можна сміливо назвати, можливість доторкнутися і попросити здійснити своє потаємне бажання у дуба-перуна, дуба-велетня, дуба-символа, який бачив не одне століття і який приховує в собі усі таємниці історії, над якими сушать голови вчені та науковці.
По завершенню екскурсії, наша дружня команда влаштувала пікнік на зеленій галявинці, де ми посмакували пригощанням, про які подбали добрі господині нашої організації і поділилися своїми враженнями від почутого та побаченого.
Приєднуйтесь до нас і будете знати ще більше!
Леоніда Пономарьова
