16 червня 2020 року пішов з
життя Микола Іванович
Криндач
-талановитий поет,
глибоко порядна людина, чудовий друг і
громадянин.
Микола Криндач народився
1956 р. в
селі Кравці Хорольського р-ну Полтавської
обл. Після закінчення школи працював
дозаторщиком вітамінів на підприємстві
хлібопродуктів.
З 1979 р.
отримав інвалідність II
групи по
зору. Працював
на Київському УВП № 3 УТОС. Друкувався
в альманахах літературної студії
«Сузір’я» ЦТДЮ ім. Д.Туптала смт. Макарів
(кер. Годенков І.).
Приймав участь у
фестивалях
«Неспокій серця»
та «Поетичний рушник», на яких
неодноразово посідав
призові місця та ставав дипломантом.
У 2019 р.
побачила світ збірка поезій Миколи
Криндача «Відверто кажучи». Він дійсно
завжди був відвертою, принциповою
людиною як у житті,
так і у творчості. Незважаючи
на зрілий вік Микола
Іванович дуже приязно ставився до
молодих
поетів, допомагав
порадою та завжди
радів їх успіхам.
Ще у 2017 р.
він став одним із
засновників поетичної
майстерні
«Ліра» при Незалежній
координаційно-дослідній
групі «Творчі
ініціативи». Миколі
Івановичу рекомендували очолити
студію, але він відмовися, запропонувавши
на цю посаду молодого колегу. У студії
Микола Іванович читав
теоретичний курс.
Микола Іванович
завжди був душею
усіх вечорів та свят. Майстер сатири,
автор прекрасних громадянських творів,
його поезії,
усмішки, жартівливі куплети ставали
окрасою кожного свята.
Він був чудовим сином. Сам
вже тяжко хворий, після операції
Микола Іванович ще
доглядав за дев’яносторічною матусею.
Смерть Миколи Івановича
Криндача
стала великою втратою для усіх його
друзів та читачів.
Але його світлий
образ та
чудові поезії будуть жити у наших душах.
Був поет
- веселий і кмітливий,
Молодий, хоч мав чимало літ.
Був поет. Поет
- це завжди диво.
Та пішов від нас у кращий
світ.
Був поет дотепний і
правдивий,
Хоч
життя не раз було
гірким.
Як же «Творчі ініціативи»
Посміхались
щиро разом з
ним!
Був поет і добрий був і
чесний.
Руку завжди подавав в біді.
Вірю,
що у Царство він
небесне
Зможе легко вірний шлях
знайти.
Був поет! Навіщо ці
промови….
Гідно він пройшов життя
своє.
Та додам що «був» невірне слово.
Він у душах з нами й зараз
є!
Євгеній Познанський
Ти для мене не помер…
Ти для мене не помер,
Просто поїхав десь далеко.
Повернешся не завтра, не тепер,
Можливо прилетиш, як птах-лелека.
Колись ти сядеш за вікном
І мною будеш милуватись
Згадати є про що обом
І є за чим нам сумувати.
Ти для мене не помер,
В моєму серці будеш жити
Зі мною будеш завтра і тепер.
Тебе завжди буду любити.
Валентина Братчанська
У лютому 2019 року мені подзвонив невідомий, який запитав: «Це ви та жінка, яка допомагає бідним видавати збірки?» Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати…
Ми познайомились. Чоловік назвав себе – Криндач Микола Іванович.
А потім майже чотири місяці Микола Іванович диктував мені вірші, а я на слух записувала. Так народилась його перша збірка «Відверто кажучи» (Харків, 2019). Моя добра знайома, людина щирої душі благодійниця, кандидат медичних наук Лариса Василівна Дерейко зі Львова профінансувала її видання. Давно помітила: хочеш комусь допомогти – Господь посилає тобі людину, яка готова надати фінансову допомогу. Так, наче каже: «На допомагай!»
Я за життя вам віршів не писала
Я за життя вам віршів не писала.
Частенько з другом вірним розмовляла.
Дружили понад рік… це було свято,
Бо вміли ви сказати так багато!..
Були ви завжди щирим та привітним,
Бажання і думки були в вас світлі.
На друзів вистачало в вас любові,
Не докоряли долі злій ні словом.
Каміння за душею не носили,
Лише здоров’я в Господа просили.
Турбот нелегкий хрест несли достойно.
Сприймали негаразди всі спокійно.
В житті бували радості хвилини,
Журби по вінця… все одній людині.
І суму вистачало… Що ж ти, доле?..
Пишу цей вірш із невимовним болем.
Свій Еверест ви мали і до нього
Тягнулися… ні крику допомоги,
Ні стогону про біль… От сильна воля!
Чому така несправедлива доля
До гарного поета, до людини?
Він гумор цінував і в дві хвилини
Вмів скласти гумореску й розсмішити.
Гостросюжетним «Черепкам» ще жити!
«Відверто кажучи» – його єдина книга.
Та житиме поет в серцях ще довго,
І знатимуть наступні покоління,
Що не полову сіяв, а насіння,
Яке колись ще врожаї дасть гарні.
Ні, друже, роки прожили не марні.
Збігає час, немов струмочки в річку.
Дев’ятий день… поставлю, друже, свічку
За душу й почуття правдиві щирі.
За упокій помолюся в соборі.
Віра Кухарук
