23 мая 2019 г.

МАНДРІВНІ НОТАТКИ

Світ – це книжка і той, хто не подорожує,
                                                  читає лише одну сторінку
Св. Аугустин

Запорукою успіху будь-якої справи є позитивний настрій і хороша компанія, чи не так? Коли ти сповнений хорошими емоціями, а люди, котрі тебе оточують створюють приємну, комфортну обстановку, то й здається, що під силу тобі усе на світі і поділитися своїм позитивом хочеться, і прагнеш іще більше вражень, піднесеного настрою і захопливих пригод. Так вийшло й з нами, веселими, креативними і, що гріха таїти, екстремальними учасниками НКДГ „Творчі ініціативи”. Ще не вляглися як слід враження від нещодавньої поїздки в Одесу, а ми 10.05.2019 р.вже вирушили у нову, не менш захопливу мандрівку. Цього разу кінцевим пунктом нашої подорожі ми обрали славнозвісний Камянець-Подільский, місто-легенду, місто-музей, місто, що наскрізь пронизане духом старовини, але, водночас, надзвичайно сучасне і гостинне. Тож, зібравши нехитрі дорожні пожитки та наготувавши смакоти, бо яка ж це подорож без традиційної дорожньої трапези і склянки духмяного „мандрівного” чаю, чомусь ніде він так не смакує як у вагоні поїзда, ми вирушили на зустріч новим пригодам. Треба сказати, що пощастило нам від самісінького початку. От ви, наприклад, їдучи кудись потягом, часто знаєте як звуть вашу провідницю? Переконана, що ні. А вона вас? А ваше імя, доречі, обовязково зазначене в проїзних документах. Так от, зустріла нас надзвичайно мила і колоритна провідниця Антоніна, припрошуючи до вагона так, мов би вона й справді  дбайлива господиня затишної оселі, а ми її найдорожчі гості. З упевненістю заявляю, що жодного разу за усю історію моїх поїздок потягом (а поїздити таки трохи довелось) жоден провідник не звернувся до мене на імя, а приємно просто неймовірно, хоч і дрібниця, здається.
Кожна мандрівка, якою б не була вдалою – це не просто захоплива і цікава пригода, але й певне випробування навіть з нальотом екстриму, адже людям із вадами зору дещо важче подолати певні перешкоди, аніж тим, хто таких вад не має. Ось минулого року, до прикладу, нам вдалося здертися на самісінький вершечок вежі у Луцькому замку і були ми тоді неймовірно гордими з цього приводу, бо підйом, а, надто ж спуск, далися не легко. Чогось подібного ми чекали й від Кам’янця, адже де ж як не тут, у старовинному місті-фортеці, було очікувати високих сходів і складних переходів. Та справжнє випробування нам влаштувала примхлива „пані погода”. Під такий небесний душ мені, здається, не доводилося потрапляти ще ніколи в житті! Неймовірно потужна злива зверху і мокра, слизька бруківка під ногами стали для нас неабияким випробуванням. Змоклі до нитки, через зливу та автораллі, що саме того дня проходило у місті, ми змушені були повернутися в готель раніше запланованого часу. Втім, це аж ніяк не зіпсувало нам гарного настрою, адже невдовзі розпогодилось і ми з неабияким задоволенням провели час, насолоджуючись весною і хорошою компанією. Не можу не сказати про місце, де ми оселилися: невеликий, чепурний, триповерховий будинок, в якому перший поверх відведено гостям, а верхні належать господарям. Так-так, я не обмовилась саме гостями кличе господиня своїх постояльців і ставиться до них так, як до справжніх гостей, тож почувалися ми надзвичайно комфортно. Неможливо передати яка це насолода сидіти в саду, омитому шаленою травневою зливою, вдихати п’янке весняне повітря, вести тиху неспішну розмову, пересипану добрими жартами і тішитись Джиною. О, Джина – це ще одна мешканка нашого затишного пристановиська, лагідна, звикла до гостей мопсиха із задоволенням дозволяла себе погладити, уважно прислухалась до розмови, мовби й справді щось розуміла і, взагалі, додавала шарму  нашому тихому, майже сімейному вечору.
Що ж до історичних місць, які нам вдалося відвідати за, хоч і такі короткі, але доволі насичені два дні, то, як на мене, одним з найцікавіших виявився Музей мініатюр, де зібрано 16 мініатюрних копій замків, що розташовані по всій Україні і кожен з них має свою неповторну історію, кожен оповитий низкою цікавих легенд і бувальщин. Один із замків, скажімо, має певну кількість архітектурних елементів: вікон, димарів, дверей тощо, що відповідають кількості днів, тижнів місяців у році. Колишній володар іншого заставши свою дружину-зрадницю на гарячому, наказав, аби замковий годинник саме цей час відзначав певною мелодією. А в одному із замків, уявляєте, і досі живе Біла Панночка…Тут зібрано як відомі усім замки, так і ті, про які мало хто знає. От ви, наприклад, чули про те, що зовсім неподалік від нас, у Черкаській області також розташований один із замків? Я – ні. Надто ж корисним цей музей став для незрячих екскурсантів, адже це унікальна можливість для людини із вадами зору скласти власне уявлення про ці шедеври архітектурного мистецтва. Цікавою виявилась і пішохідна екскурсія Кам’янцем, адже це не просто місто, а справжня фортеця, надійно захищена зусібіч річкою Смотрич. Тільки там, де не зімкнулось її захисне коло, Камянець був уразливим для ворогів. Звісно, сьогодні місто займає значно більшу територію, аніж у давнину, а ту частину, що знаходиться в дбайливих обіймах Смотрича, нині називають Старим Містом. Саме тут переважно і скупчились усі його історико-культурні і архітектурні цінності. Провінційний зараз, Кам’янець-Подільський у середні віки за своїм розвитком не поступався ні Львову, ані Києву і володів магдебурзьким правом, тобто правом на власне внутрішнє міське самоврядування. Дух старовини тут відчувається на кожному кроці у найбуквальнішому значенні цього слова, адже практично уся територія Старого Міста вкрита бруківкою, що була укладена особливим чином - камені клали на ребро, значно продовжуючи у такий спосіб строк її експлуатації.
Також просто не можу не відзначити нашого екскурсовода. Зовсім ще молодий хлопець, залюблений у свою справу і своє місто, він приємно вразив нас тим, як природно, просто і не на показ, ні на мить не зупиняючи екскурсії, підняв із землі кинутий кимось папірець і ніс його аж поки не трапився на дорозі смітник. Тішить, що ми, українці, хоч і поволі, але все ж дорослішаємо як нація.
А ще, виявляється, Камянець цікавий не лише як історична памятка. Є тут і сучасні цікавинки: пам’ятник туристові, наприклад. Такий собі цілком сучасний молодий чоловік з фотоапаратом і пачкою грошей у задній кишені. Роззявкуватий, щоправда, вийшов турист, справжня мрія усіх дрібних і не дуже місцевих злодюжок, втім, це тільки надає йому особливого шарму. Отримавши від одного з мобільних операторів, що проводив акцію у середмісті Кам’янця, повітряні кульки, ми з гарним настроєм крокували від однієї цікавинки до іншої, як, раптом, почули услід від якогось колоритного дідуся, що, мовляв, наступного разу треба брати більше кульок: іти буде легше. Гостинне місто, веселі, привітні люди, гарний настрій… як мало людині потрібно для щастя! Також саме в ці дні у місті готувались до фестивалю повітряних куль. Одну з них нам навіть вдалося побачити в небі над Камянцем. А знаєте хто колись став першими пасажирами повітряної кулі – песик, півник і віслюк. Так-так, та сама славнозвісна компанія, як і у „Бременських музикантах”. Про це нам розповів водій, що віз нас у Хотинський Замок.
Як бачите, у цій поїздці нам надзвичайно щастило на цікавих, багатогранних, ерудованих людей. Замок, доречі, розташовано уже не в Хмельницькій, як Кам’янець, а в Чернівецькій області і щоб потрапити туди нам довелося перетнути найвищий в Україні міст, що має назву „Міст лані, що біжить”.  Важко переповісти усе те цікаве, про що вдалося дізнатися за наш насичений кам’янецький вікенд, і зовсім неможливо передати усю феєрію емоцій, вражень і відчуттів. Повірте, це просто потрібно бачити, чути, торкатися - жахіття середньовічної інквізиції, унікальні зразки зброї і обладунків, зовсім вже древні слов’янські ідоли, цікаві міські легенди… Переповнені враженнями, ми поверталися додому, мов з якогось іншого, паралельного, захопливого світу. І вражень цих нам точно вистачить до наступної нашої мандрівки, а вона у нас вже зовсім незабаром. Як же це цікаво – жити!

Олена Федорова









21 мая 2019 г.

ЗОЩЕНКО? ЗОЩЕНКО!( Новий Український Тетр)


           Коли ми дізналися, що вистава “Сватовство монтера” створено за мотивами творів Михайла Зощенка, то, чесно кажучи, йшли на виставу 4.05.2019 р. з певним упередженням — надто специфічна і тематика, і мова в цього сатирика 30-х років.
           Але, коли з першого ж виходу героїні у виконанні чуттєво-жіночної Аліси Гур’євої почули справжнісіньку арію — зрозуміли, що цей фантастичний колектив зумів зробити з дещо рубаної радянської сатиричної прози справжнісінький водевіль з вічними темами. І не зрозумієш, хто найбільше додав в цей бурлеск — режисер Віталій Кіно, автор музики і віршів Ілля Рибалко (нам пощастило бачити його за звуковим пультом) чи актори, що чудово підтримували контакт із залом. Доречі, між співом і танцями герої п’єси спілкуються тою самою зощенківською прозою, яка, втім, теж грає всіма барвами. Особливого шарму додає Купідон — така собі теж цілком домашня біла пташка, яка зацікавлена в якнайкращому залагодженні всіх любовних проблем і інтриг.
           Додому поверталися веселі, наспівуючи нові почуті мелодії.
Юрій та Євгенія Вишнякови


ТИФЛОНОВИНИ ВИПУСК 31( 3 випуск 2019 року)

31 випуск( 3 випуск 2019)
життя незрячих за кордоном
Матеріали зібралм Володимир та Тетяна Радченки

5 мая 2019 г.

ВЧИМОСЯ ШЕРСТЮ МАЛЮВАТИ

Багато хто з нас носив в дитинстві валянки чи валашки і на тому закінчував своє захоплююче знайомство з майстерністю валяння. Та пройшли роки і виявилося, що це мистецтво здатне створювати не тільки всім знайомі вироби, а і сумки, пальта, капелюшки, жилети і багато-багато інших неповторних авторських речей. От і ми, члени НДКГ "Творчі ініціативи" вирішили долучитися до цієї славетної справи як художники-декоратори і створити свою міні-галерею картин, виконаних у техніці "малювання шерстю" - декоруванню холстів з допомогою пасм вовни для валяння.
     Збираємося тісним творчим колом 29.03.2019 р., перед кожним з нас - фоторамка, холст, фарби-вовна і цілий альбом зразків, що мають пробудити наші творчі задуми. Керівник нашої групи О.А.Василенко підказує, яким чином полегшити свою роботу - зокрема, можна вирізати контури-силуети, аби легше викладати візерунки. Виявляється, що Наталка Кащенко чудово володіє цією технікою, а може ще й підказати сусідкам нетипові прийоми - тож її їжачок, наче намальований і горобина сусідки Олени Власенко -тонка й жива. Втім, вдалося усе - і соняшник, і гілка горобини, і киця з клубочком, і корзина з фруктами і білки-пташки. Робимо, традиційне фото на згадку, влаштовуємо виставку в читальному залі бібліотеки. Незабаром кращі з робіт помандрують на всеукраїнську виставку, а ми, можливо, ще потренуємося, аби досягти нових висот.
   Приємно, що в нас в гостях знову журналістка - цього разу Наталя Обідовська. Тож про наш майстер-клас знову дізнаються всі охочі.

Текст підготувала Євгенія Вишякова
Фото Олена Василенко