27 нояб. 2018 г.

„Мелосу долі” щасливої долі!

Світова мемуаристика сповнена розповідями про те, як шанувальник того чи іншого поета чи письменника при особистій зустрічи із кумиром був здивований різницею між образом, який він малював за творами автора і його образом реальним.  Але у випадку із Наталкою Кащенко такого бути не може. Бо вона зважди така ж чарівна, світла, і щира, як і її поезії та пісні.
26.10.2018 р. члени нашої НКДГ „Творчі ініціативи” відвідали презентацію першої поетичної зібрики цієї талановитої поетеси „Мелос долі”. Привітати  авторку завітали  поети, колеги, родичи та інші численні шанувальники  її таланту. Атмосфера вечора була  теплою та романтичною. Старовинне оздоблення зали, каміни, високі вікна, за якими догоряв погожий осінній вечір. Були присутні поети сучасної України, члени літературної студії „Рад осінь”: Геннадій Горовий, Алла Диба, Олександр Сушко та інші.
           Досвідчені митці провели грунтовний аналіз збірки, усі вони одноголосно відзначали такі сильні сторони поезій Наталки Кащенко, як щирість, душевне тепло,  патріотизм, давали поради і рекомендації щодо подальшого розвитку творчості.
            Окрасою вечора стали виступи самої поетеси, яка виконували пісні на власні слова. „Подолянка” - світла, радісна пісня, сповнена любові до рідної землі. А як може залишити бадйужим пісня про свекруху - сповнена щирої любові  до матері свого коханого чоловіка. Не кожна, навіть і добра свекруха дочекається такої дяки від невістки.
            Від імені  „Творчих ініціатив” і від себе особисто Наталку Кащенко тепло вітали Світлана Проніна та Євгеній Познанський. Щиро бажаємо чарівній  пані Наталії  нових творчих перемог, нових збірок і презентацій!

            Євгеній Познанський

24 нояб. 2018 г.

Світи Леся Курбаса

         Він прожив таке яскраве і насичене життя! Театри в Львівському університеті, Тернополі, на Гуцульщині, консерваторська освіта і невгамовна вдача закономірно призвели до того, що Лесь Степанович Курбас став батьком новаторського, молодого українського мистецтва. Щоб дізнатися про це більше, ми, члени НДКГ "Творчі ініціативи" прийшли в Мистецький Арсенал 17.11.2018р. Цікаво, що в цьому арт-просторі екскурсовод зараз називається "медіатором" - і це вірно, бо експозиції зараз містять не тільки традиційні матеріали, як от квитки, афіши, макети, але й музику, фрагменти вистав та копії документів, доступні на спеціалізованих пристроях.
         Отож, ми почули розповідь про таке:
  - як "актори-ляльки" з давнього театру опинилися в театрі Молодому;
  - як Київ отримав театр "Березіль" з художником Вадимом Меллером та композитором
 Анатолієм Буцьким і як художнє оформлення до вистав здобувало нагороди без         нагороджених на престижних виставках;
 - які вистави ставилися в авангардістський київський період і які цікаві театральні знахідки
належать "Березолю" (на щастя, збереглися ілюстративні матеріали до постановки     "Конвейєру" у виставі "Газ",таблички-декорації до "Макбету", ескізи костюмів);
- як театр переїхав до Харкова і почалася епоха Куліша та Йогансена;
- як ще в 1924 році в постановках використовувалися фрагменти кіно;
- як в 1929 році в Харкові поставили джазовий мюзікл "Алло, на хвилі 477"
і ще багато пізнавальної інформації, що спонукає до глибшого пізнання тої епохи відродження.
А на вході до виставки нас очікувув приємний сюрприз - тактильні копії картин художників - авангардистів. Дякуємо
Юрій та Євгенія Вишнякови 

Тифлоновини( випуск 27)

"Ролевые игры"( Новий український театр")

        Ми почуваємо себе в цьому камерному просторі затишно і спокійно, як в гостях у добрих знайомих. І от 18.11.2018 р. ми знову тут, і знову - вже вкотре! - театру вдається нас здивувати.
Незвична п'єса незвичайної авторки - сербської драматургині Біляни Срблянович. Незвичний режисерський погляд Марії Грунічевої: в музиці, діалогах, русі.
     ...В одному дворі трьом дітям ніколи не набридає гратися "в сім'ю". Тяжко живуть сербські батьки, мусять мовчати про свої негаразди, рахувати кожну копійку - то і син з донькою бавляться в типові сімейні діалоги, залучаючи до гри свого товариша з більш заможної родини. Так легше відчувати себе рівними. Та ось випадково ця трійця знайомиться з дівчинкою, що не може спілкуватися ні з ким, і з недитячою інтуіцією, перебравши на себе дорослу роль психотерапевтів, через нові ігри про надзвичайні події та смерть намагається допомогти новій подружці знову відчути себе звичайним підлітком.
        Вражає трепетний підхід до сербської мови та подання реалій революції та війни - таких індивідуальних в дрібницях і таких схожих в загальному для кожної країни.
      Єдине, що хотилося б зауважити - цей спектакль, на відміну від інших в репертуарі, потребує тифлокоментаря до чудових сценічних знахідок, як-от "підпал" будинку, "міряння" марками взуття, саванів з мішків до сміття.
        І не втомимося дякувати адміністрації театру, чудовому ансамблю акторів - всім тим, завдяки кому отримуємо насолоду спілкування із світом Мельпомени
Євгенія Вишнякова  

14 нояб. 2018 г.

На виставці закам’янілостей і мінералів

Я, напевно, не помилюсь, якщо припущу, що кожному з нас хоч раз у житті, хоч на одну коротку мить хотілося зазирнути у минуле, а, може, й повернутися туди. Комусь на день, тиждень чи рік, а комусь, мабуть, і на сотні, а, можливо, і мільйони років. Так от погожої осінньої суботньої днини 27.10.2018 р. членам НКДГ „Творчі ініціативи” випала унікальна нагода вирушити на екскурсію у неймовірно цікаве місце: на виставку древностей, що діє у Києві уже впродовж тривалого часу. Звичайно, сховані за склом експонати, про які розповідає хай навіть найталановитіший екскурсовод навряд чи справили б таке вже й незабутнє враження на людей з вадами зору, адже в нинішній час вільного доступу до „всесвітньої павутини”, а, отже, і до будь-якої інформації не виходячи з дому, і, навіть, не встаючи зі зручного дивана, не так просто спокусити когось долати певні перешкоди аби дістатися туди, де він дізнається про те, що можна легко знайти в інтернеті майже не докладаючи до цього зусиль. Але в тому то й справа, що унікальність цієї виставки полягає в її інтерактивності, тобто екскурсанти можуть не тільки прослухати розповідь про унікальні експонати, представлені на виставці, але й власноруч доторкнутися до кожного з них. Погодьтесь, для незрячої людини це переводить відвідини музею чи виставки у зовсім іншу площину - можливість доторкнутися до предметів, яким десятки, а то й сотні мільйонів років, заворожує й надихає. Древні корали і скам’янілі молюски, і фрагменти тіл гігантських мешканців праокеану і доісторичних джунглів, унікальні мінерали: коштовні, напівкоштовні і просто цікаві своїми властивостями, формою чи пов’язаними з ними легендами, як от, пирит, що  на вигляд абсолютно ідентичний золоту, через що й отримав свою назву „Золото дурнів”, бо таки й справді виглядає як справжнісінький золотий злиток, чи, скажімо, бивні мамонта або зріз скам’янілого стовбура… і ще безліч і безліч експонатів, котрі нам вдалося „побачити” на дотик. До того ж кожен, хто бодай раз відвідував хоч якусь екскурсію погодиться зі мною, що дев’яносто відсотків приємних чи неприємних вражень про неї залежатимуть, власне, від екскурсовода. Це його вміння зацікавити, привернути увагу аудиторії, а, головне, утримувати її протягом тривалого часу робить екскурсію захопливою чи нудною і саме з цим нам також неймовірно поталанило: тільки людина натхненна улюбленою справою буде з таким захватом розповідати про неї іншим, як це робила наша екскурсовод. Мов у справжній машині часу ми мандрували витками історії, щоразу дивуючись то динозаврам, то мамонтам, то первісній людині, а то мешканцям океанів, деякі з них, виявляється, не так уже й змінилися протягом мільйонів років і цілком могли б бути поданими до столу у якому-небудь вишуканому ресторані, не будь вони скамянілими. Втім, з більшістю доісторичних жителів усе ж ліпше зустрічатися лише віртуально, розглядаючи їхні кістки чи збережені фрагменти, бо найбільший в історії хижак тиранозавр, що досягав розмірів середнього п’ятиповерхового будинку, мамонт, що на зріст був приблизно п’ять метрів і удвічі перевищував розміри найбільшого сучасного наземного ссавця африканського слона, гігантський ракоскорпіон завдовжки два метри або якийсь милий жучок завбільшки з ворону не найкраща компанія чи не так?
Чимало екскурсій відвідали ми за час існування організації. Були вони більш або менш цікавими, згадувались довго і не дуже, але саме ця однозначно залишиться в памяті тих, кому пощастило її відвідати. Адже, на жаль, далеко не так часто незрячим вдається отримати інформацію на рівні зі людьми без вад зору на заходах такого роду. Хтось не дає „роздивитись” експонати з перестороги: а раптом зламають, якісь експонати і справді не можна брати до рук, а хтось навіть не замислюється над такою особливістю відвідувачів…
Хочу щиро подякувати усім причетним не лише за цікаву екскурсію, але й за розуміння специфіки екскурсантів. Тож, гайда на виставку, не пошкодуєте!

Олена Федорова

12 нояб. 2018 г.

Тут бував Паустовський

      Стоїть тепла київська осінь - час канікул. І ось 01.11.2018 р. ми, члени НДКГ "Творчі ініціативи" збираємося і рушаємо до київської школи №135, на теренах якої розташовано один з 16 відомих в світі музеїв  Костянтина Георгійовича Паустовського - ліричного прозаїка, життєвий шлях якого розпочався в нашому місті. Чесно кажучи, навіть не розраховували на такий гостинний прийом, бо екскурсія, на відміну від багатьох інших, проводилася в формі добре поілюстрованої лекції, було затишно і зручно. Дві вчительки, імен яких, на жаль, не запам'ятала, розповідали про дитячі та юнацькі роки письменника, про атмосферу тодішніх гімназій, про історію сім'ї Паустовських, тісно пов'язану з найзнаменнішими подіями життя Києва на початку 20-го ст. І те, що в приміщенні школи (на той час - гімназії Валькера) навчався брат літератора Борис, робить нас ще ближчими до витоків талантів цих "бешкетників і хуліганів", що потім ставали письменниками, селекціонерами, художниками та скульпторами. Кому ж, як не вчителям, переповідати легенди гімназійного життя і продовжувати кращі традиції? Кому, як не їм, робити музей живим, готовим поповнюватися новими експонатами, таким, в якому провадяться літературні конкурси та читання? То ми не тільки прослухали екскурсію, але й отримали запрошення на "Паустовські читання", що традиційно відбуваються в школі наприкінці травня.
     Насамкінець хочеться запросити всіх відвідати цей музей особисто  і подякувати окремо нашій незмінній організаторці Валентині Олексіївні за талант знаходити все нове й нове в нашому прекрасному місті.
Вишнякова Євгенія

Екскурсія до музею Булгакова

Київ. Андріївський узвіз 13, "Будинок Турбіних" - Літературно-меморіальний будинок-музей Михайла Афанасійовича Булгакова. Саме сюди, 13.10.2018 р. завітали члени НКДГ "Творчі ініціативи".
Ця будівля на Андріївському була зведена в 1888 - 1889 рр. за проектом архітектора Горденіна. Садиба має кам’яні перший поверх і цоколь. Другий поверх дерев’яний, обкладений цеглою, під залізним дахом. Музей заснований на початку 1989 р. Головна його експозиція знаходиться на другому поверсі, де в 1906 - 1919 рр. мешкала сім’я Булгакових. І саме сюди поселив письменник родину Турбіних, головних героїв свого першого роману "Біла гвардія".
Заходимо до музею, в кімнаті зі старими важкими меблями нас зустрічає екскурсовод. Сходами піднімаємося на другий поверх і потрапляємо в кімнату для гостей. Старий паркет поскрипує під ногами. Кімната наповнена грудневими сутінками 1918 р. Велике дзеркало венеціанського скла, чорне фортеп’яно, родинні світлини... Деякі речі мають білий колір. Це відтворені предмети інтер’єру, що не збереглися, але без яких будинок був би напівпустим.
В будинку на Андріївському родина Булгакових оселилася в 1906 р. – велика, весела метушлива і галаслива. Мати - Варвара Михайлівна займалася вихованням сімох дітей, а батько Афанасій Іванович був богословом і релігієзнавцем. Михайло був старшим братом, навчався в Київській гімназії, а згодом в Університеті Святого Володимира, на медичному факультеті. Приймав участь в Першій Світовій війні, був лікарем на західному фронті. Одна з кімнат - це лікарський кабінет Булгакова, місце, де він приймав пацієнтів і проводив огляди.
Влітку 1919 р. Михайло Булгаков вступає в армію білого генерала Денікіна і їде з Києва на Кавказ. Два його молодших брати наслідують його приклад, а родина Булгакових назавжди покидає будинок №13.
Кімната Олени Турбіної. Лампа під червоним капором. Тут біля ліжка хворого брата вона молиться, тут вона бачить ведіння, знак, що брат Олексій одужає.
Через шафу потрапляємо в наступну кімнату - кімнату Михайла Булгакова, в якій збереглася колекція метеликів та малюнки письменника.
В родині Булгакових любили читати. В "Балагані", так називали кімнату з трьома дверима, що була проміжною між кухнею  та столовою, стояли книжкові шафи. Наша екскурсія зупинилась тут і зав’язалась дуже цікава дискусія щодо політичного і літературного життя Булгакова в 30 роки XX ст.
Закінчувалась наша мандрівка будинком Булгакових в сьомій, примарній кімнаті, в тій кімнаті, яку не можливо відвідати, але можна побачити за допомогою сюжету роману Булгакова, і завдяки своїй уяві.
Цікавою і пізнавальною стала для нас зустріч з видатним письменником, його родиною та творчістю. Вважаю, що вона не стане останньою, бо кожен хто живе в цьому найкращому місті не може залишатися за межами Булгаковського світу.
 Володимир Радченко

9 нояб. 2018 г.

ПУЩА-КАСТАЛЬСЬКА

Відомо, що у давніх Афінах філософи полюбляли збиратися у заміських гаях – Академіа і Лікей, звідки, до речі, і добре знайомі нам слова „академія” і „ліцей”. А от місцем, яке вподобали поети Києва, та й не лише Києва, стала Пуща-Водиця. Бо саме у ній 7-8.09.2018 р. вже вдруге відбувся такий унікальний захід, як літературно-поетична майстерня „Кастальський ключ”.
Дуже добре, що це  починання не стало єдиним щасливим випадком,  а завдяки зусиллям його організаторів   громадського діяча В. Б. Петровського та поета, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України Геннадія Горового стає вже традиційним. 
Організатори не повідомили скільки їм довелося витратити енергії, сил та часу, щоб переконати  Міністерство соціальної політики України надати фінансову підтримку заходу, знайти відомих письменників, які мали час і можливість провести заняття у майстер-класах. Я, як учасник, можу засвідчити, що з усім цим вони впоралися на „відмінно”.
„Ми підбирали викладачів так, щоб наші майстер-класи  могли бути корисними як для досвідчених авторів, так і для початківців, щоб усі могли почерпнути  з них щось корисне” -  каже Геннадій Горовий.
Попри те, що день сьомого вересня  видався  по-осінньому похмурим  настрій у кількох десятків  поетів, яким навіть і інвалідність не завадила творити, був чудовий. При цьому на майстер-класи завітали  поети не лише з Києва та столичного регіону, але і з інших областей. Серед них і зовсім молоді автори і ті, в кого за плечима довге життя, початківці і члени Національної спілки письменників України, наприклад Алла Диба з Києва. Той факт, що на „Кастальский ключ” завітали навіть члени Національної спілки письменників України ще раз свідчить про авторитетність цього заходу, бо навіть досвідчені митці отримали нові знання і навички. У майстер-класах взяли активну участь і члени НКДГ „Творчі ініціативи”: Валентина Братчанська, Світлана Проніна, Євгеній Познанський, Власенко Олена, а очолювала наш творчий десант сама голова групи  Олена Анатоліївна Василенко. Заняття проходили у приміщенні дитячого оздоровчого комплексу, що знаходиться на тринадцятій лінії Пущі-Водиці і носить  ту ж саму назву що і селище „Пуща-Водиця”.
 Після урочистої церемонії відкриття учасників поділили на дві групи: одна йде услід за відомим поетом Сергієм Пантюком, на них чекає семінар-практикум „Поезія, як мистецтво та спосіб самовираження”, Поетичний інструментарій: образ, рима тощо”, Проблема останньої крапки”. Для другої групи відомий бард Юрій Чайка з Харкова веде семінар „Співана поезія, як соціальне явище” та „Індивідуальна творча майстерня”. Але досвідчені митці не обмежилися  сухим викладом тем, а зуміли організувати цікаві захоплюючі завдання після завершення теоретичної частини Сергій Пантюк поділив своїх учнів на дві групи „критиків” і „поетів”. „Поети” читають власні вірші, а «критики» розбирають їх, критикують, вказують на недоліки. Потім групи міняються ролями. Проте це заняття пройшло у надзвичайно приязній, теплій атмосфері і ніхто ні з ким не посварився, бо це була дійсно цікава літературна робота, а критика, попри усе, залишалася коректною та об’єктивною.
Наприкінці роботи Сергій Пантюк  дає учням завдання: написати на наступний день сонет (сонет вірш складної форми, який складається з двох стовпчиків  по чотири рядки у кожнім – це так звані „катрени”, та двох стовпчиків у яких по три рядки – це терцети. При цьому катрени мають бути пов’язані двома римами і терцети також двома. Усього чотирнадцять рядків). Виконані сонети він перевірив  вранці
Так само цікаво  проходить робота і в групі Юрія Чайки. Митець щедро ділиться досвідом, індивідуально і тактовно розбирає поезії кожного з учасників, дає кваліфіковані поради. 
Увечері, коли заняття закінчилися, після вечері (до речі, годували протягом обох днів дуже смачно), розпочинається концерт „Осіння фантазія”. У ньому беруть участь і самі організатори і викладачі і „учні”. Дружніми оплесками вітають слухачі задушевний спів Володимира Петровського, прекрасні поезії читає Геннадій Горовий, чудово виступають Олеся Сінчук, Микола Криндач та інші митці. а розпочався цей концерт віршами киянина Євгенія Познанського, які виконує  Олена Анатоліївна Василенко:
Ми з міфів знаємо: у давнину було
Натхнення для поетів джерело.
Сучасники Гомера й Гесіода
Вважали: той, хто п’є кастальску воду
Поезії напише невмирущі.

А ми із вами тут зібрались в Пущі.
Тут не одне чарівне джерело.
Ліси й озера чисті, наче скло.
А головне цей класний майстер-клас,
Який до нас наближує Парнас!

Отож є найсвіжіша з пропозицій
Змінити назву: хай Пуща –Водиця
Віднині зветься так:
Пуща-Кастальска!
Простіть мені, благаю, це зухвальство!
Хай всі серця, мов келихи героїв,
Наповняться живильною водою
Натхнення, знань нових, нових сюжетів,
Що може бути краще для поетів?
Тож вип’ємо, питущі й непитущі!
За тих, хто робить цю Кастальську Пущу!
А скільки позитивних емоцій подарували усім пісні Юрія Чайки. На дворі вже ніч, а розходитися не хочеться. Нарешті сон перемагає, більшість учасників не сплять і ще працюють над сонетом.
Наступного дня ми прослухали курс „Основи прозобудування” та „Прийоми надання персонажам твору індивідуальності” (ведучий – член НСПУ – Сергій Батурин). Досвідчений письменник детально розбираючи уривки з власних творів та демонстрував тайни і секрети власної майстерності.
Усі учасники щиро дякують організаторам і викладачам і сподіваються, що образно кажучи, „Кастальське джерело не всохне, і цей захід проходитиме регулярно.
Євгеній Познанський