Я, напевно, не помилюсь, якщо припущу, що кожному з нас
хоч раз у житті, хоч на одну коротку мить хотілося
зазирнути у минуле, а, може, й повернутися туди. Комусь на день, тиждень чи
рік, а комусь, мабуть, і на сотні, а, можливо, і мільйони років. Так от погожої
осінньої суботньої днини 27.10.2018 р. членам НКДГ „Творчі ініціативи” випала унікальна
нагода вирушити на екскурсію у неймовірно цікаве місце: на виставку древностей,
що діє у Києві уже впродовж тривалого часу. Звичайно, сховані за склом
експонати, про які розповідає хай навіть найталановитіший екскурсовод навряд чи
справили б таке вже й незабутнє враження на людей з вадами зору, адже в
нинішній час вільного доступу до „всесвітньої павутини”, а, отже, і до будь-якої
інформації не виходячи з дому, і, навіть, не встаючи зі зручного дивана, не так
просто спокусити когось долати певні перешкоди аби дістатися туди, де він
дізнається про те, що можна легко знайти в інтернеті майже не докладаючи до
цього зусиль. Але в тому то й справа, що унікальність цієї виставки полягає в
її інтерактивності, тобто екскурсанти можуть не тільки прослухати розповідь про
унікальні експонати, представлені на виставці, але й власноруч доторкнутися до
кожного з них. Погодьтесь, для незрячої людини це переводить відвідини музею чи
виставки у зовсім іншу площину - можливість доторкнутися до предметів, яким
десятки, а то й сотні мільйонів років, заворожує й надихає. Древні корали і
скам’янілі молюски, і фрагменти тіл гігантських мешканців праокеану і
доісторичних джунглів, унікальні мінерали: коштовні, напівкоштовні і просто
цікаві своїми властивостями, формою чи пов’язаними з ними легендами, як от,
пирит, що на вигляд абсолютно ідентичний
золоту, через що й отримав свою назву „Золото дурнів”, бо таки й справді
виглядає як справжнісінький золотий злиток, чи, скажімо, бивні мамонта або зріз
скам’янілого стовбура… і ще безліч і безліч експонатів, котрі нам вдалося
„побачити” на дотик. До того ж кожен, хто бодай раз відвідував хоч якусь
екскурсію погодиться зі мною, що дев’яносто відсотків приємних чи неприємних
вражень про неї залежатимуть, власне, від екскурсовода. Це його вміння
зацікавити, привернути увагу аудиторії, а, головне, утримувати її протягом
тривалого часу робить екскурсію захопливою чи нудною і саме з цим нам також
неймовірно поталанило: тільки людина натхненна улюбленою справою буде з таким
захватом розповідати про неї іншим, як це робила наша екскурсовод. Мов у
справжній машині часу ми мандрували витками історії, щоразу дивуючись то
динозаврам, то мамонтам, то первісній людині, а то мешканцям океанів, деякі з
них, виявляється, не так уже й змінилися протягом мільйонів років і цілком
могли б бути поданими до столу у якому-небудь вишуканому ресторані, не будь
вони скам’янілими. Втім, з
більшістю доісторичних жителів усе ж ліпше зустрічатися лише віртуально,
розглядаючи їхні кістки чи збережені фрагменти, бо найбільший в історії хижак
тиранозавр, що досягав розмірів середнього п’ятиповерхового будинку, мамонт, що
на зріст був приблизно п’ять метрів і удвічі перевищував розміри найбільшого
сучасного наземного ссавця африканського слона, гігантський ракоскорпіон
завдовжки два метри або якийсь милий жучок завбільшки з ворону не найкраща
компанія чи не так?
Чимало екскурсій відвідали ми за час існування
організації. Були вони більш або менш цікавими, згадувались довго і не дуже,
але саме ця однозначно залишиться в пам’яті тих, кому пощастило її відвідати. Адже, на жаль,
далеко не так часто незрячим вдається отримати інформацію на рівні зі людьми
без вад зору на заходах такого роду. Хтось не дає „роздивитись” експонати з
перестороги: а раптом зламають, якісь експонати і справді не можна брати до
рук, а хтось навіть не замислюється над такою особливістю відвідувачів…
Хочу щиро подякувати
усім причетним не лише за цікаву екскурсію, але й за розуміння специфіки
екскурсантів. Тож, гайда на виставку, не пошкодуєте!
Олена Федорова
Комментариев нет:
Отправить комментарий