В Музеї Олени Теліги

Кажуть, що немає майбутнього у тих, хто не знає і не цінує свого минулого. І це таки й справді істина. Тим прикріше усвідомлювати, що сучасна молодь далеко не завжди замислюється над актуальністю даного твердження. Та все ж, на щастя, є й ті, кому не байдужа історія нашого народу і люди, чиї імена кров’ю вписано на її сторінках. Так, 25.03.2018 р., нам, членам НКДГ «Творчі ініціативи», випала щаслива нагода відвідати музей відомої української поетеси і громадської діячки Олени Теліги. І нічого б у цьому незвичайного, коли б не знаходився він у одній із київських шкіл, що носить ім’я цієї видатної жінки. Радісно було чути не лише від викладачів, але й з вуст зовсім ще юних школярів-пошуковців про їхню невтомну роботу у справі збереження пам’яті про цю, беззаперечно, видатну постать в історії та літературі нашої держави. Дізнатися як бережно, по крихті, збирають вони інформацію, скільки цікавих даних та світлин зберігається у невеличкому шкільному музеї. Мають юні дослідники і особливу гордість: весільну фотокартку поетеси, де вона разом зі своїм чоловіком Михайлом Телігою. Ця подружня пара до самісінького кінця свого такого недовгого, але такого плідного і насиченого життя ділила радість і скруту, успіхи і невдачі. І обірвалося їхнє життя також водночас: Олену та Михайла Теліг було розстріляно фашистами у Бабиному Яру. Вражає і захоплює історія життя жінки, що, власне, і не виховувалась в традиціях українського патріотизму та й мови української до одинадцяти років не знала взагалі, але десь, мабуть, на генетичному рівні несла в собі любов до краю свого батька і власним життям заплатила за право називатись українкою. Тож, тим ціннішим і вагомішим є інтерес саме молодих юнаків і дівчат до цієї непересічної постаті, тим радісніше усвідомлювати, що буде у нас «завтра» і, сподіваємось, «післязавтра», бо «вчора» своє ми пам’ятаємо й бережемо.

Олена Федорова

Лідія Бакуменко

На виставці винаходів геніального Леонардо

Такі люди народжуються раз на тисячоліття, своїм інтелектом вони випереджають час на кілька століть, їх ще називають геніями. Він знаменитий художник і винахідник, математик і інженер, композитор і музикант, філософ і анатоміст, одна з найвизначніших постатей епохи високого Відродження, так би мовити універсальна людина або Homo universalis (лат.). Це звичайно ж, Леонардо да Вінчі. Саме на виставку його винаходів члени НКДГ «Творчі ініціативи» вирушили 31.03.2018 р.

На вході на виставку всіх вразила механічна конструкція лева, якого сконструював Леонардо. За його задумом в нього мала сідати людина і вона могла керувати левом, а найдивовижніше, що з його пащі мали випадати квіти, які лев дарував знатним дамам. Також Леонардо сконструював прототип сучасного робота, який міг ходити.

Далі на наші очі потрапили літальні апарати, які сконструював Леонардо.      Він спостерігав за польотом різних птахів і намагався зрозуміти, як зробити так, щоб і людина змогла літати. Звичайно, важко було щось сконструювати у XV ст., коли ще не був винайдений двигун, однак прототип аероплану він все ж створив. Далі ми побачили прототип сучасного танка, який також винайшов учений. Його мали тягнути коні, але оскільки вони лякалися гучних вистрілів, то його повинні були везти люди, що також було нереальним. 

І у військовій галузі Леонардо да Вінчі проявив себе: він створив гармату, яка одразу стріляла вісьмома ядрами і навіть 20–ма, але і цей винахід потребував ще свого вдосконалення. Для будівельної галузі, крім багато чого іншого,  він сконструював підйомники для великих вантажів.

Залишив він свій слід і в музиці: Леонардо з’єднав струнні інструменти з клавішними і таким чином з’явився рояль, також він з’єднав барабани, в результаті чого звук став набагато кращим.

У якості архітектора, Леонардо да Вінчі замислювався над створенням ідеального міста, яке обов’язково мало знаходитись поблизу водойми.

Леонардо да Вінчі був анатомістом. Він один з перших точно змалював людські органи і його малюнками користувалися вчені аж до XX ст. Саме він найбільш точно розрахував так званий золотий перетин стосовно людського тіла.

На виставці також представлені репродукції найвідоміших картин Леонардо: Мона Ліза, Таємна вечеря, Благовіщення, пані з горностаєм та інші, які він малював протягом довгих років. Це відбувалося зокрема й тому, що фарби на той час були дуже дорогі, оскільки виготовлялися з натуральних матеріалів, тому на них потрібно було заробляти кошти з інших джерел. У живописі він також започаткував новий напрям: замість двовимірного малюнка, Леонардо запропонував тривимірне зображення, зокрема на іконах.

Описане тут - це лише маленька частина того, що ми побачили на виставці,  на ній представлено багато різних механізмів, винайдених Леонардо,  які важко описати, але головне, це те, що, мене, наприклад, дуже зацікавила постать генія, і я б хотіла почитати про нього якусь хорошу книжку. Думаю, в кожного з нас виставка викликала свої враження і помисли, але знаю точно, що вона нікого не залишила байдужим.

Потеляхіна Марина

Іскринки кольорового світу

Хочеться у цей тривожний час, що темним туманом оповив Україну, зігрітися  промінчиком радісної небуденності! А хто ж забороняє це здійснити? 

25.03.2018 р. НКДГ „Творчі ініціативи” зібралась в Asant Studio – школі сучасної флористики на заняття з виготовлення букетів з овочів. Учасниками були люди з інвалідністю по зору. Жоден не залишився без уваги наставників Анастасії та Дениса і зрячих друзів нашої організації. 

На столі лежали інгредієнти для створення не салату, а букету - різнокольорові овочі невеликих розмірів. І процес пішов. В наших руках опинились шпажки, на які ми почергово нанизували овочі, що ставали квітами оригінальної композиції. Робота була не напруженою. Елемент за елементом змінював один одного переплітаючись не вимушеними розмовами, що бриніли біля кожного створюваного букетика мов гудіння бджілок, не заважаючи одна одній. Результат перевершив сподівання - букети вийшли такі чудові! Було приємно не лише очам від веселкового злиття кольорів у букетному поєднанні, а овочі випромінювали тепло внутрішньої енергетики. Букети були їстівними. Користь букету-сувеніру була неперевершеною. Від переповнення позитивними емоціями сам по собі мимоволі написався вірш. 

    Весна в душу засіває візерунок 

    Та зазвучало раптом осені відлуння.

    Відчуття часом сприймаєм через шлунок...

    Наче наповнена врожаєм щедра клуня,

    В котрій смачно пахне грядкою з городу.

    Школа флористики гостинно нас зустріла:

    Веселково мерехтять „дари природи”.

    Тут піклуванням та увагою зігріли.

    Свіжі овочі дарують вітаміни 

    Коли вони сплелись в чудовому букеті,

    Звеселяють позитивні ендорфіни

    І добрий настрій проникає в ці куплети.

Даруймо один одному квіти,  навіть якщо вони створені із „підручних” матеріалів. Адже    в них – тепло наших рук....

   Ми щиро дякуємо організаторам заходу.

  Підготували Людмила Машталер, Валентина Братчанська і Софія Ганенко

Любов, наркотики , шансон( Новий Український Театр)

                 

               Дуже приємно мати нагоду напередодні Дня театру побувати в одному з самих камерних київських храмів мистецтва — Новому Українському театрі . Святкову атмосферу підсилював спектакль про одну з найжіночніших і найдивовижніших актрис 20 століття — Едіт Піаф.

                Підкупає режисерське вирішення — спектакль-сповідь з попередніми вибаченнями від виконавиці головної ролі( “я — не вона”), сама брутально-ніжна гра Наталії Заруцької, що зворушливо проводить нас від дитинства напівсліпої дівчинки, що дивом одужує завдяки людській та Божій любові, через зеніт слави чарівної Едіт до перетворення героїні в зів’ялу квітку. І, звичайно, поряд з цією дивовижною жінкою завжди був Чоловік( Єгор Снігирь). Неважливо, в якій іпостасі він був — Батько, Пігмаліон, Композитор, Законний Чоловік чи просто плеяда коханців. Всі вони відрізнялися тим, що любили ЇЇ — свою дівчинку-зірку.

Художнє оформлення спектаклю лаконічне, але навпрочуд точне. Не знаю, чи жаль режисерові, що в театрі немає працівників сцени, але зміна декорацій самими акторами виглядає дуже органічною.

Повернулися додому — знайшли записи “Найкраще від Едіт Піаф” і слухаємо тепер вечорами з задоволенням

Дякуємо “Творчим ініціативам” за можливість зустрічатися з прекрасним

Юрій та Євгенія Вишнякови

ДЕНЬ ДОМАШНЬОГО УЛЮБЛЕНЦЯ

23.02.2018 р.у читальному залі біліотеки ім. Миколи Островського відбулися збори НКДГ „Творчі ініціативи”, а також було проведено нове для нас свято домашнього улюбленця. І дійсно, хто відчував, що усі негаразди і труднощі дня це дрібниці, коли біля дверей оселі  нам на зустріч радісно кидався наш маленький друг – котик або песик? До речі, Міжнародний день кота  святкується 1 березня, тож ми, певною мірою  випередили усю планету!

            На початку свята голова групи – Олена Анатоліївна Василенко – привітала усіх власників домашніх улюленців, розповіла про своїх   веселих бешкетників котика та декоративного пацючка. У її виконанні пролунали також вірши члена  «Творчих ініциатив» Євгенія Познанського, присвячені його улюбленим тваринам – котам.  Атмосфера була теплою та не вимушеною. Люди ділилися враженням від сплікування із тваринками, розповідали   про своїх улюбленців із щирим теплом і захопленням, показували  їх фото. Дуже зворушили усіх розповідь пані Нелі, яку її котик врятував від онкологічного захворювання. А скільки  позитиву доставили усмішки про тваринок,  їх  господарів,  та кумедні пригоди, що з ними трапляються, підбірку яких підготували Валентина  Братчанська та Микола Криндач.

            Свято вдалося у повному сенсі цього слова. Щиро бажаємо усім, щоб  чотирилапі друзі кожного дня дарували свято своїм господарям!

Євгеній Познанський

Ото була весна ("Новий український театр")

П’ятниця, 23.02.2018 р., морозний сніжний київський вечір. Ми заходимо в підворотню на вулиці Михайлівській і опиняємося поблизу театру, про існування якого в Києві досі не знали, хоча він заснований ще наприкінці 90-х років. Якби не запрошення , передане нам НКДГ “Творчі ініціативи”, то невідомо, чи б і дізналися.

Вітальня театру затишна, тут є акваріум, піаніно і купа афіш по стінках. Адміністратор особисто запрошує глядачів до зали, причому це стосується абсолютно всіх — всі гості мають не “номер в ряду”, а власне ім’я. Поки заходимо — дійство-вечорниці вже починається.  Всі актори молоді, тож прекрасно і невимушено рухаються і співають. Спочатку це трохи незвично, але під час спектаклю починаємо розуміти, що жодна нота в музичному оздобленні не зайва, так само, як і рефрен гри “Кіт-кіт, доганяй”, що супроводжує героїв протягом всіх двох годин.

Вразила не тільки гра акторів, але й сам твір — літературна основа. Чуттєва, пристрасна і така страшна в своїй буденності історія — абсолютно новий для нас Карпенко-Карий. Любовний трикутник, такий вічний, звучить зовсім по-українськи у виконанні Віталії Почивалової, Олександра Гайдамчука та Ірини Шумської. Перцю у відносини героїв додає і старше покоління — як то водилося завжди й усюди. Свекруха (Ольга Білоног) така реальна та типова, що хочеться, як в дитинстві, теж піднятися на сцену і сказати їй “Що ви робите, мамо”.

Тепер, за словами адміністратора театру, буде важко заспокоїтися, доки не передивимося більшу частину репертуару.

Єдине — архітектура театру не зовсім пристосована для незрячих, але це цілком компенсується дбайливим і уважним ставленням до глядачів з боку адміністрації. Тож завітайте — не пошкодуєте

Юрій та Євгенія Вишнякови

МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Нові цікаві враження, справжню естетичну насолоду та задоволення від спілкування з непересічними людьми – усе це отримали члени НКДГ «Творчі ініціативи», відвідавши 10.02.2018 р. Музей української діаспори. Бо таки й справді, дивує і захоплює глибина і всеосяжність генію українського народу, неймовірне розмаїття талантів наших земляків, що жили і творили як в Україні, так і поза її межами. Так, зокрема, екскурсанти мали можливість ознайомитись з роботами геніальної української народної художниці Марії Приймаченко, представленими у рамках виставки «Марія Приймаченко: від Болотні до Парижа», що саме зараз експонується в музеї, а також дізнатись про її життєвий та творчий шлях. І справді, незбагненна творчість цієї жінки, справжнього самородка в образотворчому мистецтві неймовірно вражає і захоплює, адже майже не можливо повірити в те, що за образом звичайної, простої сільської жінки приховано цілий світ, та що там світ, цілий неповторний космос, який вона бодай частково змогла перенести на полотно і залишити нам у спадок. Шкода, звичайно, що не всім екскурсантам вдалося повною мірою насолодитися картинами геніальної художниці, бо, зрозуміло, виставка розрахована на сприйняття її зором, але й те, що вдалося почерпнути з цікавої розповіді екскурсовода та надзвичайно яскравих робіт мисткині, неймовірно вразило. Цікавим, до прикладу, був той факт, що Марію Приймаченко, як уже згадувалось, просту сільську жінку, якій просто ніде було побачити екзотичних заморських тварин, а, отже, і мальованих нею так, як підказувала їй її невичерпна фантазія, було вирішено нізащо не везти на екскурсію до зоопарку, аби не втрутитись реальністю у неймовірний, фантастичний світ художниці, не порушити буденністю його гармонії. Окрім виставки Марії Приймаченко, екскурсанти також мали можливість дізнатись про життєвий шлях видатного авіаконструктора, нашого земляка, що довгий час жив і працював в США. Потримали в руках навіть копію його улюбленого капелюха, оригінал котрого й до тепер зберігається у родині Сікорських в США, а також переглянули фільм про нашого геніального співвітчизника, ознайомившись не лише з його значними творчими здобутками. Значення Сікорського для авіабудування в цілому й справді дуже важко переоцінити, але й з Сікорським як людиною, його переконаннями та життєвою філософією. Загалом же в експозиції Музею української діаспори представлено безліч фотографій, документів, особистих речей багатьох визначних українців, що жили і творили за кордоном і чий доробок почав потроху відкриватися нам лише за часів незалежності України. Тож, усім кого цікавить уся повнота культурної та наукової спадщини залишеної нашими співвітчизниками, однозначно варто відвідати музей та ознайомитись з його експозицією. На останок хочеться також відзначити і толерантність співробітників музею, що з розумінням поставились до особливостей екскурсантів, детально пояснюючи та даючи власноруч обстежити усе на дотик, якщо тільки специфіка експонату дозволяла це зробити, в наслідок чого екскурсія стала цікавою та інформативною для всіх її учасників.
 Олена Федорова