В Музеї Олени Теліги

Кажуть, що немає майбутнього у тих, хто не знає і не цінує свого минулого. І це таки й справді істина. Тим прикріше усвідомлювати, що сучасна молодь далеко не завжди замислюється над актуальністю даного твердження. Та все ж, на щастя, є й ті, кому не байдужа історія нашого народу і люди, чиї імена кров’ю вписано на її сторінках. Так, 25.03.2018 р., нам, членам НКДГ «Творчі ініціативи», випала щаслива нагода відвідати музей відомої української поетеси і громадської діячки Олени Теліги. І нічого б у цьому незвичайного, коли б не знаходився він у одній із київських шкіл, що носить ім’я цієї видатної жінки. Радісно було чути не лише від викладачів, але й з вуст зовсім ще юних школярів-пошуковців про їхню невтомну роботу у справі збереження пам’яті про цю, беззаперечно, видатну постать в історії та літературі нашої держави. Дізнатися як бережно, по крихті, збирають вони інформацію, скільки цікавих даних та світлин зберігається у невеличкому шкільному музеї. Мають юні дослідники і особливу гордість: весільну фотокартку поетеси, де вона разом зі своїм чоловіком Михайлом Телігою. Ця подружня пара до самісінького кінця свого такого недовгого, але такого плідного і насиченого життя ділила радість і скруту, успіхи і невдачі. І обірвалося їхнє життя також водночас: Олену та Михайла Теліг було розстріляно фашистами у Бабиному Яру. Вражає і захоплює історія життя жінки, що, власне, і не виховувалась в традиціях українського патріотизму та й мови української до одинадцяти років не знала взагалі, але десь, мабуть, на генетичному рівні несла в собі любов до краю свого батька і власним життям заплатила за право називатись українкою. Тож, тим ціннішим і вагомішим є інтерес саме молодих юнаків і дівчат до цієї непересічної постаті, тим радісніше усвідомлювати, що буде у нас «завтра» і, сподіваємось, «післязавтра», бо «вчора» своє ми пам’ятаємо й бережемо.

Олена Федорова

Лідія Бакуменко