ЛАТИНСЬКИМ КВАРТАЛОМ

Лише у ХХ ст. міжнародною мовою стала англійська. Протягом багатьох попередніх віків міжнародною мовою була латина, бо саме цією мовою розмовляли давні римляни, засновники імперії, з якої бере початок історія практично усіх західноєвропейських країн. Латиною видавалися булли римських пап та укази середньовічних королів, але особливо міцними залишилися позиції латинської мови у науці, визнаною мовою якої вона і стала. Латиною навчалися студенти у перших університетах. Оскільки селилися перші спудеї, зазвичай, поблизу навчального закладу, то городяни почали називати університети і навколишні вулиці «латинським кварталом». Добре відомі латинські квартали Парижу та інших столиць старої Європи. Та є такий латинський квартал і у нашій столиці. Звичайно це Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, який одразу після відкриття став своєрідним центром наукового життя Києва. 27.05.2017 р. члени НКДГ «Творчі ініціативи», які виявили бажання, відвідали чудову екскурсію латинським кварталом Києва, яку провела чудова жінка, ерудит, закохана у рідний Київ пані Світлана Петровська. Ось ми рухаємося від станції метро «Університет» по бульвару Тараса Шевченка у напрямку Хрещатика. Пані Світлана розповідає екскурсантам про минуле цих місць, де і понині збереглися приміщення Першої та Другої міських гімназій. У приміщенні першої нині знаходиться філологічний факультет КНУ, саме її приміщення тепер носить відому назву «Жовтий корпус». А якою цікавою була її розповідь про будівництво Володимирського собору, до якого ми також завітали того разу. На Володимирській вулиці ми відвідали, також, пам’ятник Михайлові Грушевському, який у буремні 1917–1918 рр. очолював Центральну Раду, що проводила свої засідання у приміщенні, яке зараз ми усі знаємо як Будинок вчителя. Йдучи далі Бульваром Шевченка, дістаємось музею Кобзаря й, повернувши праворуч, опиняємось на вулиці Терещенківській. Рухаємося далі Терещенківською. Зупиняємося біля Київської галереї, у якій зібрана унікальна колекція картин великих російських митців, і біля музею імені В. та Б. Ханенків. Усім відомо, що колись ці будиночки належали Терещенкам, але про те, що ще раніше його господарем був представник славетного роду уральських мільйонерів Демідових, той самий Демідов-де-сантАнато, якого описав Євген Федоров у своєму романі «Господар кам’яних гір», про це, чесно кажучи, автор цих рядків почув уперше. Слухаємо далі розповідь пані Світлани про цих видатних людей, про історію виникнення музеїв, здається немає запитання, на яке вона не знала б відповіді. Та нарешті повертаємо до парку Шевченка, з якого милуючись червоним корпусом, слухаємо розповідь нашого гіда про Київський університет, історію його створення, його минуле. Пані Світлана у своїй розповіді розвіює і ряд міфів. Наприклад про те, що Київський університет було пофарбовано червоною фарбою буцім-то на знак незадоволення царя, який хотів цим натякнути на те, що університет, серед студентів якого навчалися учасники антиурядової змови, «червоніє» від сорому. Насправді ж університет, названий при відкритті на честь Святого Рівноапостольного князя Володимира, червоний колір отримав від орденської стрічки Ордена святого князя Володимира, що існував у Російській імперії, бо стрічка мала саме червоний колір із чорним кантом по краях. До речі, цей чорний кант присутній і тепер – Світлана Юр’ївна вказує на тонкі чорні смужки на фундаменті та під самим дахом університету. Шкода, що у одній невеликій замітці, неможливо передати усі ті цікаві факти, що ми почули того дня від нашого чарівного гіда. Тож щиро бажаємо вам, шановний читачу, при нагоді також відвідати таку чудову екскурсію. Євген Познанський