ОДИН ІЗ ДУХОВНИХ ОСЕРЕДКІВ УКРАЇНСТВА

Про місто, в якому ти живеш і яке любиш, хочеться знати більше, відкривати для себе нові його куточки (а такі постійно знаходяться) і вчитися прочитувати давню сутність під нашаруванням сучасних “кам’яних джунглів”. 

Цього разу 28.08.2106 року НКДГ “Творчі ініціативи” відвідали стародавній київський Видубицький монастир, що протягом свого існування зосереджував навколо себе людей, які щиро переймалися долею й життям України. А ознайомлювала з ним пані Наталя, екскурсовод з багаторічним стажем. На її екскурсії починаєш чекати, щойно про них довідавшись, бо потім ще довго насолоджуєшся цим яскравим, свіжим і самобутнім післясмаком, а відвідувана місцевість постає перед тобою якоюсь іншою.

Нині діючий Видубицький монастир, пам’ятку архітектури, було засновано у другій половині XI століття сином князя Ярослава Мудрого Всеволодом (але, за іншими даними, можна вважати значно давнішим). Його сучасний ансамбль сформувався наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Монастир знайшов свій прихисток зовсім близько від Дніпра, біля переправи через річку, і це певною мірою відбилося в назві. А ще кияни також знають про легенду, за якою тут поблизу “видибала” (виринала) статуя скинутого у воду язичницького бога Перуна. Центром композиції монастиря є Георгіївський собор, перлина доби українського барокко. Також серед храмів ансамблю – Михайлівська церква (найдавніша, XI ст.), Спасо-Преображенська (трапезна), а ще – дзвіниця та інші споруди. Кожен храм цікавий і своєрідний, і в кожному – своя, неповторна і якась інакша атмосфера.

На початку XII століття монастир стає центром літописання. У 1116 році тут було завершено ігуменом Сильвестром другу редакцію всім відомої «Повісті врем’яних літ». Цікаво, що автором багатьох літописних статей кінця XII ст. став видубицький ігумен Адріан. А князь Володимир Мономах зібрав у родовому монастирі велику на той час бібліотеку, що сприяло літописанню.

Кожна наступна епоха залишала тут свій слід. Багато культурних, громадських, політичних і церковних діячів (полковник Михайло Миклашевський, гетьман Данило Апостол та інші) сприяли розквіту цієї святині й духовного осередку тогочасного життя.  А у його некрополі знайшли свій спочинок відомий педагог К. Ушинський, видатні лікарі і вчені Є. Афанасьєв та В. Бец і ще немало митців, науковців та непересічних постатей.

На території монастиря – чудовий сад, розкішні троянди, клумби з іншими запашними квітами. Усе дбайливо виплекано й доглянуто з любов’ю. Тут проймаєшся умиротворенням, затишком і спокоєм. А на душі – якась невимовна легкість і тиха радість. І сюди хочеться ще прийти, щоб на певний час усамітнитись від суєти, поринути в тишу і оновитися.

Інесса Гусєва