Видубицький монастир

27.08.2016 року, у переддень свята Успіння Пресвятої Богородиці ми відвідали Видубицький монастир. Теплий літній день вирував  палкими промінями, але у повітрі вже відчувався подих осені. Видубицький монастир – одна з найдавніших пам’яток Києва.

Колись, коли за наказом хрестителя Русі Святого Володимира княжа дружина скинула у Дніпро ідол Перуна, саме у цьому місці ідола прибило до берега, наче він почув вигуки фанатиків-поган, яки волали: «Видибай, Боже!». Хрещенню Русі ця обставина не завадила, але за місцем закріпилася назва Видубичі.

(Примітка історика: не надто співчувайте  Перуну та його шанувальникам. Культ Перуна, доречі не такий вже і популярний, супроводжувався кривавими жертвами, зокрема, і дитячими, то  ліквідація цього культу була, безумовно прогресивним, вкрай потрібним кроком. Є. П. ).

            На цьому ж місці було засновано монастир на честь Архистратига Михаїла.

Біля невеличкої обителі бив цілющий струмочок, вода з якого  врятувала пораненого на полюванні сина Ярослава Мудрого Всеволода. Вдячний князь осипав пожертвами монастир, а також звів неподалік ще і власну резиденцію. Всеволод володів Переяславським княжінням, тож мати  резиденцію поблизу  стольного Києва і в одночас на шляху до рідного Переяслава, йому було  потрібно із суто політичних цілей.

            Обережно йшли ми по давніх сходах храму на честь Архистратига Михаїла,  і водночас радісно було від думки, що крокуєш сходами, по яких можливо підіймався сам князь Всеволод, літописець Сільвестр, який редагував створену Святим Нестором «Повість давніх літ» і ще  багато видатних діячів давнини. А скільки радощів  подарував усім цілющий струмочок, який і зараз продовжує  дзюрчати на території монастиря.

            Багатою, хоча нерідко і трагічною,  була  подальша історія монастиря. Із ним було пов’язано долі багатьох видатних людей.  Саме у стінах монастиря знайшли останній спокій  видатний меценат Богдан Ханенко, геніальний російський педагог  Костянтин Ушинський. Біля їх могил зупинилися і ми віддаючи шану цим добрим і мудрим людям.

 У радянські часи монастир було закрито. Та Господь уберіг його від повного  руйнування. Навпаки, археологи, а на   території монастиря у післявоєнні часи знаходився Інститут археології, зробили надзвичайно багато для збереження та реставрації його пам’яток.  Добрим словом згадують видатного науковця сучасності Петра  Петровича Толочка та його соратників усі, кому дорога наша рідна історія. Дуже багато дізналися ми від нашого улюбленого гіда пані Наталії, милувалися храмами Архистратига  Михаїла та Святого Георгія, Дзвінницею і парком. І наче десь далеко був  сучасний мегаполіс Київ, і немов крило давнини торкалося нас.

Є. Познанський