Таємниці закулісся...

26.04.2016 р. найактивніші учасники НКДГ «Творчі ініціативи» здійснили екскурсію до Національного театру опери і балету України ім. Тараса Шевченка. Подібні екскурсії члени «Творчих ініціатив» називають поміж собою «елітними», адже відвідують їх лише ті, хто активно долучився до творчої, організаційної чи будь-якої іншої роботи на загальну користь, як своєрідну нагороду і стимул до подальшої праці. Зазвичай, такі екскурсії є особливо цікавими, обмеженими в кількості учасників та важко доступними для самостійного відвідування. Усе вище назване стосується й походу до Національної  опери: бо таки й справді, хіба ж не цікаво зазирнути за лаштунки казки, привідкрити таємницю її народження. Мабуть, кожен з нас бодай раз у житті відвідував театр і захоплено спостерігав за феєричним дійством, що розгорталося на сцені, співпереживаючи разом з героями спектаклів. Цього ж разу нам випала нагода заглянути до святої святих театру: його закулісся. І маю зазначити, що це аж ніяк не менш, а, може, й більш цікаво, ніж спостерігати за ходом вистави з глядацької зали, адже процес її створення це надзвичайно тяжка, але і неймовірно захоплива праця. Нам пощастило не лише піднятись на сцену однієї з найвідоміших опер України, але й дізнатися безліч цікавих фактів про неї. Заснована в 1867 році, Київська опера дуже швидко зайняла достойне місце поряд з Петербурзькою та Московською операми і продовжує донині тішити прихильників опери та балету високохудожніми зразками світового музичного мистецтва. Разом  з країною Київська опера переживала усі драматичні, а часом, і трагічні сторінки історії. Саме тут, в приміщенні театру, наприкінці серпня 1911 року було смертельно поранено Столипіна, що супроводжував царську родину на спектаклі «Казка про царя Салтана». Проте, місця, де сиділи високі гості не збереглися до наших днів, оскільки під час війни німецькою окупаційною владою була здійснена реконструкція театру: розширена оркестрова яма, саме за рахунок місця, на якому сталася ця драматична подія. Також, екскурсантам було неймовірно цікаво дізнатися, що сцена в театрі нахилена під кутом в декілька градусів до глядацької зали, аби покращити видимість глядачам, чи почути про велетенську люстру на 200 лампочок, виготовлену з богемського скла, що спалахує усім своїм багатством під час кожної вистави. Виявляється, помити усю цю красу коштує неабияких зусиль: люстру обережно, з усіма пересторогами, опускають, миють, перевіряють кожну лампочку і, так само обережно, підіймають до гори. А ще надзвичайно вразила розповідь про унікального поціновувача оперного мистецтва… пацюка, що регулярно відвідував виключно оперні вистави, завмираючи над сценою і вслухаючись в звуки музики. Якось, навіть стався неприємний казус, коли тваринка з якихось причин не втрималась і впала прямо на голову оперній співачці Зої Гайдай. Що й казати, обоє були налякані до напівсмерті, та, проте, цей випадок аж ніяк не відбив у незвичайного меломана потягу до мистецтва: вийшовши на сцену наступного разу, постраждала актриса знову побачила свого дивовижного шанувальника на тому ж місці. Мушу зазначити, що пацюки є неабияким лихом для театру, адже можуть завдати чималої шкоди реквізитові і костюмам. В деяких театрах навіть спеціально наймають на роботу котів, аби ті знищували гризунів, проте, пацюк-меломан довгий час жив у театрі на законних, так би мовити, підставах, як єдиний у своєму роді шанувальник опери. Відвідали ми й балетну залу, де відточують своє мистецтво танцю актори балету. Виявляється стіни у ньому повністю дзеркальні, щоб танцівник бачив своє відображення і міг корегувати власні рухи. Закулісне життя театру просто заворожило нас. Адже одна справа, коли ти відвідуєш музей, де все немов зупинилося, завмерло в часі, і зовсім інша, коли почуваєшся трішечки причетним до народження справжньої казки, яку вже сьогодні побачать відвідувачі театру з глядацької зали, а ти знаходишся у самісінькому епіцентрі її створення. Театр – це те місце, де завжди і повсюди панує творчість, де з усіх репетиційних класів лунають голоси співаків, де ти можеш причаїтися у глядацькій залі і підслухати справжню репетицію справжнього оркестру, почути настанови диригента і пережити те неймовірне почуття, коли народжується музика. А що вже й говорити про реквізит! Зваживши на особливості екскурсантів, нам не лише розповіли, але й дозволили взяти до рук предмети, завдяки яким актори творять на сцені справжнє диво: муляжі нескінченної кількості предметів, розсортовані по спеціальних ящиках, призначених для кожної вистави, безліч мечів, віял, скіпетрів, корон і, навіть, хто б міг подумати, ну просто найсправжнісінька на вигляд ковбаса! З упевненістю можу сказати, що екскурсія до національної опери не залишила байдужими жодного з тих, хто її відвідав, адже мистецтво - це той невгасимий вогонь, найменша іскра якого зігріває душі й осяває життя всіх, хто прагне цього світла.

Олена Федорова

 

 

З днем народження!

                       Щиро вітаємо з Днем народження наших червневих іменинників:

Юрія Володимировича, Юрія Миколайовича, Олену Анатоліївну, Альбіну, Тетяну Гаврилівну, Сергія Васильовича, Людмилу Іванівну.

Нехай здоров’я завжди добрим буде,

 Щоб в роботі ладилось усе,

 За справи добрі хай шанують люди,

 У дім хай доля затишок несе.

 Хай горе обходить завжди стороною,

 А щастя приходить і ллється рікою!

 Бажаєм тепла, і добра, і любові!

 Хай Господь дарує многії літа,

 А в серці довіку живе доброта.

   

Анатолій Матвійчук: „Нам треба зустрічатися частіше”

Бувають артисти, які є народними не лише через те, що отримали  відповідне звання,  а тому, що користують дійсно загальнонародною  популярністью. Одним з  таких співаків є Анатолій Матвійчук – чудовий поет та співак. Більше п’ятисот пісень є у його репертуарі. Багато з них вже  раз і назавжди увійшли в історію. Окремі вислови з них вже прислів’я. „Що це було? Мабуть, НЛО” кажемо ми про якусь  кумедну,  не зовсім зрозумілу подію, цитуючі тим самим  створений Анатолієм Матвійчуком  шлягер „НЛО” яким митець блискуче  висміяв дешеві сенсації про прибульців, якими ряснили шпальта ЗМІ наприкінці 80-х – початку 90-х років вже минулого сторіччя.  У кого не  стисталося від болю сердце, коли ми чули пісню „Сивий музикант” того ж  автора і виконавця. А жартівливе „Сало в шоколаді” набуло такої популярності, що  у деяких українських  містах, де буває багато туристів із близького зарубіжжя, навіть почали  випускати  їстівний сувенір.  Уся Україна любить і шанує Анатолія Матвійчука.
Тож 21.05.2016 року у читальному залі  бібліотеки ім. М. Островського, як то кажуть – яблуку не було де впасти, де цього дня відбулася зустріч із Анатолієм Матвійчуком, яку було організовано  керівництвом нашої організації.
  Окрім членів НКДГ «Творчі ініціативи» до бібліотеки  прийшли і працівники київських УВП та ТПО УТОС, які також є шанувальниками   блискучого таланту пана Анатолія.
І очікування наші не були марними.  Анатолій  Миколайович Матвійчук просто  причарував усіх своїм теплим, привітним  ставленням до присутніх, вмінням одразу ж встановити контакт із аудіторією.
Під час зустрічі Анатолій Матвійчук  читав  свої  нові поезії, присвячені  трагічним подіям, які переживає Україна  в останні роки.
  „Чи потрібні сьогодні країні поети?”
Запитує він у вірші „Поети”.
 І відповідає:
„Та вони як ніколи потрібні  тепер!”
Бурхлива підтримка аудіторії  підтверджувала це. Потрібні, дуже потрібні сьогодні справжні поети, такі як Анатолій Матвійчук.
Зворушує і те, що хоча у поезіях з нової збірки А. М. Матвійчука мова йде про бойові дії, але у них немає люті, жорстокості, а є лише безмежна любов до України та її  оборонців. Як каже  сам поет у вірші:
Мій друг, як я,  - не має ворогів
Та понад все він любить Україну.
А як дружно підспівували маестро усі, коли він узяв гітару, що подарували йому шанувальники з далекої Канади, і заспівав славетну „Черемшину”. Надзвичайно усіх зворушила і власна пісня Анатолія Матвійчука „Клинова  балада”.
Всі були у захваті.
Наприкінці зустрічі голова нашої організації Олена Анатоліївна Василенко від імені усіх   подякувала  Анатолію Матвійчуку  за чудову зустріч. І до цих слів щиро приєдналися усі присутні. Окрім того вона зачитала  віршоване привітання митцю, автор якого – Євген Познанський, палкий шанувальник таланту Анатолія Матвійчука, у своїх рядках обігрує назви популярних пісень поета-пісняра:

Анатолию Матвийчуку
Уже давно по свету бродит
Ваш милый «Сивий музикант»;
И потому-то миллионы
Людей так любят ваш талант.

И хоть в строках мелькнет смешинка
Любовь к Вам наша велика.
Мы и за „Сало в шоколаді”,
Не отдадим Матвийчука.

Спасибо Вам за эту встречу,
Ми не забудем этот час.
„Друзі мої” когда поёте
То вспоминайте и о нас.

Пусть Вам  сопутствует удача 
во всех делах, друзей тепло,
А все проблемы и тревоги
Пусть улетят, как „НЛО”.

Маестро разом з усіма весело сміявся із жартів, а потому  міцно обійняв автора цих рядків. Усі бажаючі  отримали можливість придбати  диски із віршами Анатолія Матвійчука, а також його нову поетичну збірку „На варті”, якої ще навіть немає у широкому продажу в Україні.  А. М. Матвійчук  нікому не відмовляв у автографі або фотознімку на пам’ять. І для кожного в нього знаходилося і добре слово і щира посмішка.
Надзвичайно тепло дякував Анатолій Миколайович Валентині Врублевській, яка прочитала та подарувала йому свій вірш шрифтом Брайля. А найголовніше це те, що усі українці мають можливість насолоджуватися  чудовим обдаруванням  цього нашого видатного сучасника!

Є. Тезей (Познанський)

Зігріті подихом весни

Кожен із нас має купу справ, які вимагають багато зусиль і часу. І саме тому, щоб робити їх було легше й цікавіше, а життя не перетворювалося на буденну рутину, людині просто необхідно інколи розвантажувати себе й відпочивати. А якщо цей відпочинок проходить у приємному дружньому товаристві, та ще й весело, із жартами, – тривалий енергетичний заряд зі знаком плюс гарантований!
Коли природа пробуджується, а все навколо починає соковито зеленіти й готується ось-ось розквітнути, на цей весняний поклик відгукуємося й ми. Тому ентузіасти з НКДГ “Творчі ініціативи” запропонували зібратися й влаштувати свято весни – з гумором, поезією, музикою і, звісно ж, смаколиками. Святкування призначили на 9.04.2016 року у заздалегідь домовленому приміщенні.
Вечір пройшов душевно й затишно. Усі розмістилися за накритими зі смаком і турботою столами. До речі, тут були не лише куповані продукти, а й домашня випічка і власноручно виготовлений мармелад. Для душі ж – цікава розважальна програма, з музикою, конкурсами, іграми й загадками. Тож можна було й позмагатися, бо кожен стіл – це окрема команда, яку привести до перемоги (винагородженої призами) міг лише справжній командний дух усіх її учасників.
Та на вечорі, звісно, не лише змагалися. Кожен стіл підготував цікаві номери, були й співи, і багато віршів, серед яких вирізнялися власні поетичні твори, подаровані слухачам самими авторами цих чудових рядків.
А приємною і пам’ятною несподіванкою програми, на думку багатьох учасників заходу, навіть її родзинкою, стало присудження ведучою вечора Оленою Федоровою і командою, яка їй допомагала, доброзичливо-жартівливих і часом неочікуваних зовсім номінацій кожному, хто був у залі. Жоден не залишився й без маленького вигадливого подаруночка, що креативно доповнював суть оголошеної номінації. І номінанти такий й творчий підхід справді  оцінили!
Хочеться щиро подякувати тим людям, які ініціювали  та організували це свято. Коли настав час розходитися, кожен поніс із собою теплі спогади у серці, позитивні емоції, гарний настрій, а на радісних обличчях сяяла посмішка. І здавалося, ковток свіжого весняного повітря наповнив усіх радістю, веселощами та сміхом!          

  
Інесса Гусєва

Мистецтво слова

Говорити вміє кожен, але якщо це зроблено майстерно, інформація сприймається більш яскраво і запам’ятовується надовго. Тож члени НКДГ «Творчі ініціативи» не могли пропустити зустріч з митцем слова Борисом Івановичем Лободою. 15.04.2016 р. ми вирушили в музей Театрального, музичного та кіномистецтва України, де проходила зустріч зі славетним актором. Щоб розважити глядачів перед початком виступу  працівники музею ввімкнули Сімфоніон. Із майстерно оздобленої скриньки полились чарівні звуки, які розважили і зняли напругу очікування. Такі музичні інструменти в дев’ятнадцятому сторіччі встановлювали в кафе та ресторанах, щоб розважити публіку та створити атмосферу затишку. І ось вийшов Борис Лобода. Його літературна програма мала назву: «Андре Моруа - із листів до незнайомки». Свій виступ він розпочав грою на сопілці. І впродовж всього монологу, кожен літературний уривок він починав цими мелодійними звуками. Це робило його виступ ще більш майстерним. Звуки сопілки увиразнювали читання уривки тексту. Ми слухали затамувавши подих. Перед нами проходили живі образи, створені голосом Бориса Івановича. Нажаль швидко пролетіли півтори години, але літературний твір, прочитаний з такою майстерністю, назавжди залишиться в нашій пам’яті.

Світлана Проніна

Подорож до Богуслава

Ранкове весняне сонечко яскраво світить крізь скло, за вікном проносяться мальовничі краєвиди Київщини з соковитою квітневою зеленню, у салоні автобусу піднесений настрій. Так починається суботній ранок (16.04.2016) для членів НКДГ „Творчі ініціативи”, що їдуть на екскурсію до стародавнього міста Богуслава.
Заснований майже тисячу років тому (у 1032 році) князем Ярославом Мудрим Богуславль (таке давнє ім’я міста) має чим зацікавити туристів. Гуляємо історичним центром у супроводі місцевого екскурсоводапані Тетяни. Оглянувши кілька старовинних будинків минулих століть, підходимо до білого храму з колонами, що височіє на пагорбі. Це Свято-Троїцька церква, національний пам’ятник архітектури, гордість Богуслава. Храм збудовано у нетиповому для православних церков стилі пізнього класицизму або «ампір». Таких у світі існує усього чотири. Його окраса – ряди великих білих колон і ротонда.
Наступне місце для оглядин – музей Марко Вовчок. Відома українська письменниця 9 років із свого життя провела в Богуславі. Нас зустрічає старенька білена сільська хата з низькими вікнами. На вкритому травою сільськомуподвір’їсеред вишневого квіту- пам’ятник письменниці. У хаті – кілька кімнат зі старовинними меблями і стенди з фотографіями і документами.
Далі їдемо доБогуславського історико-краєзнавчого музею. Знадвору - невиразна сіра споруда, авсередині – справжня машина часу. Спочатку опиняємось у печері – у цей період на території Богуславщини жили кочові племена скіфів. Серед експонатів – примітивні знаряддя праці, рештки давніх поховань. Робимо крок у стилізований під захисні ворота з частоколом дверний отвір і потрапляємо до Київської Русі. Так, крок за кроком мандруємо історією Богуслава, переходячи із залу до залу, кожний з яких стилізовано під окрему епоху.
Є в історії славетного Богуслава своя «Роксолана» - Маруся Богуславка. Донька українського священика, вона народилася і виросла у Богуславі, а потім потрапила у полон до турецького війська і стала невільницею турецького паші. Вельможа закохався і настільки довіряв дівчині, що залишав їй ключі від замку і в’язниці. За переказами, Маруся відчинила темницю і допомогла втекти семистам українським козакам-полоненим, що томилися у турецькій неволі 30 років. Слава про Марусю Богуславку живе у багатьох народних думах. На тому місці, де колись була церква її батька у Богуславі,тепер стоїть пам’ятник - жінка з косою у довгій спідниці простягає вперед руку. Місцеві школярі підперезали кам’яну Марусю жовто-блакитною стрічкою.
Не тільки історією вражає Богуслав. Місто знаходиться у неймовірно гарному місці на трьох пагорбах і розрізане на дві частини річкою Рось з мальовничими скелястими берегами. Вода тут могутня, стрімка, з гуркотом врізається у велике каміння, шукаючи собі дорогу. Пані Тетяна згадує, що за часів її дитинства ріка щовесни широко розливалася, затоплювала селянські садиби, зривала з місць сараї, підхоплювала домашню худобу і несла за собою. Селяни кидалися на човнах навздогін, відвойовуючи у злодійки порося, козу чи інше вкрадене добро. Нині Рось стала набагато спокійнішою. Люди приїздять сюди лікувати хвору спину, відновлювати сили світлою природньою енергією, яка особливо відчувається у цьому місці.
Закінчується наша подорож до Богуслава пікніком на мальовничому березі Росі.Дорогою додому співаємо українські народні пісні.

Олена Криницька

Скажіть «Сиррр»!

У самому серці Києва, де старовинні будівлі на вузеньких вуличках з бруківкою сусідять з сучасними скляними офісними велетнями на широких гамірних проспектах, в одному з будинків XIX століття відкрився новий музей – Музей сиру. Дружній колектив НКДГ „Творчі ініціативи” сонячного весняного ранку, 23 квітня 2016 року, завітав до закладу в гості.
У приміщенні музею збережено оригінальні кам’яні стіни і підлогу позаминулого століття. Переступаєш поріг – і ніби губишся у часі і просторі. Біля входу на підлозі – великі тюки золотавої соломи, на стелі висять важкі дідівські дзвоники для худоби, у нішах і на стендах уздовж стін – дбайливо зібране господарями по усіх усюдах старовинне знаряддя для виготовлення сиру.
Нам розповіли історію виникнення сиру, про «сирні» країни Європи та українські традиції сироваріння. Ми змогли доторкнутися і потримати у руках експонати, за допомогою яких наші діди-прадіди робили сир.
Під час екскурсії до музейної сирної лавки завітала власниця невеличкої сімейної ферми «Татусеві кізоньки» з Кіровоградщини. Від неї почули зворушливу історію створення ферми її батьками. Суворий мужній чоловік, що усе життя був військовим, нині, на заслуженому відпочинку, разом зі своєю дружиною дбайливо опікується 20 кізочками.
А потім була дегустація… Сири з козячого і коров’ячого молока, з імбиром, мускатним горіхом, моркв’яним фрешем, український пармезан, бринза з в’яленими томатами, медом, прованськими травами… Ніжні, гострі, запашні… І неймовірно смачні!
Наприкінці екскурсії -  задоволена посмішка і таке доречне «Сиррр!» для фото на згадку. Дякуємо господарям за гостинність і неодмінно повернемося за новими культурними і гастрономічними враженнями!

Олена Криницька