26.04.2016 р. найактивніші учасники НКДГ «Творчі ініціативи» здійснили екскурсію до Національного театру опери і балету України ім. Тараса Шевченка. Подібні екскурсії члени «Творчих ініціатив» називають поміж собою «елітними», адже відвідують їх лише ті, хто активно долучився до творчої, організаційної чи будь-якої іншої роботи на загальну користь, як своєрідну нагороду і стимул до подальшої праці. Зазвичай, такі екскурсії є особливо цікавими, обмеженими в кількості учасників та важко доступними для самостійного відвідування. Усе вище назване стосується й походу до Національної опери: бо таки й справді, хіба ж не цікаво зазирнути за лаштунки казки, привідкрити таємницю її народження. Мабуть, кожен з нас бодай раз у житті відвідував театр і захоплено спостерігав за феєричним дійством, що розгорталося на сцені, співпереживаючи разом з героями спектаклів. Цього ж разу нам випала нагода заглянути до святої святих театру: його закулісся. І маю зазначити, що це аж ніяк не менш, а, може, й більш цікаво, ніж спостерігати за ходом вистави з глядацької зали, адже процес її створення це надзвичайно тяжка, але і неймовірно захоплива праця. Нам пощастило не лише піднятись на сцену однієї з найвідоміших опер України, але й дізнатися безліч цікавих фактів про неї. Заснована в 1867 році, Київська опера дуже швидко зайняла достойне місце поряд з Петербурзькою та Московською операми і продовжує донині тішити прихильників опери та балету високохудожніми зразками світового музичного мистецтва. Разом з країною Київська опера переживала усі драматичні, а часом, і трагічні сторінки історії. Саме тут, в приміщенні театру, наприкінці серпня 1911 року було смертельно поранено Столипіна, що супроводжував царську родину на спектаклі «Казка про царя Салтана». Проте, місця, де сиділи високі гості не збереглися до наших днів, оскільки під час війни німецькою окупаційною владою була здійснена реконструкція театру: розширена оркестрова яма, саме за рахунок місця, на якому сталася ця драматична подія. Також, екскурсантам було неймовірно цікаво дізнатися, що сцена в театрі нахилена під кутом в декілька градусів до глядацької зали, аби покращити видимість глядачам, чи почути про велетенську люстру на 200 лампочок, виготовлену з богемського скла, що спалахує усім своїм багатством під час кожної вистави. Виявляється, помити усю цю красу коштує неабияких зусиль: люстру обережно, з усіма пересторогами, опускають, миють, перевіряють кожну лампочку і, так само обережно, підіймають до гори. А ще надзвичайно вразила розповідь про унікального поціновувача оперного мистецтва… пацюка, що регулярно відвідував виключно оперні вистави, завмираючи над сценою і вслухаючись в звуки музики. Якось, навіть стався неприємний казус, коли тваринка з якихось причин не втрималась і впала прямо на голову оперній співачці Зої Гайдай. Що й казати, обоє були налякані до напівсмерті, та, проте, цей випадок аж ніяк не відбив у незвичайного меломана потягу до мистецтва: вийшовши на сцену наступного разу, постраждала актриса знову побачила свого дивовижного шанувальника на тому ж місці. Мушу зазначити, що пацюки є неабияким лихом для театру, адже можуть завдати чималої шкоди реквізитові і костюмам. В деяких театрах навіть спеціально наймають на роботу котів, аби ті знищували гризунів, проте, пацюк-меломан довгий час жив у театрі на законних, так би мовити, підставах, як єдиний у своєму роді шанувальник опери. Відвідали ми й балетну залу, де відточують своє мистецтво танцю актори балету. Виявляється стіни у ньому повністю дзеркальні, щоб танцівник бачив своє відображення і міг корегувати власні рухи. Закулісне життя театру просто заворожило нас. Адже одна справа, коли ти відвідуєш музей, де все немов зупинилося, завмерло в часі, і зовсім інша, коли почуваєшся трішечки причетним до народження справжньої казки, яку вже сьогодні побачать відвідувачі театру з глядацької зали, а ти знаходишся у самісінькому епіцентрі її створення. Театр – це те місце, де завжди і повсюди панує творчість, де з усіх репетиційних класів лунають голоси співаків, де ти можеш причаїтися у глядацькій залі і підслухати справжню репетицію справжнього оркестру, почути настанови диригента і пережити те неймовірне почуття, коли народжується музика. А що вже й говорити про реквізит! Зваживши на особливості екскурсантів, нам не лише розповіли, але й дозволили взяти до рук предмети, завдяки яким актори творять на сцені справжнє диво: муляжі нескінченної кількості предметів, розсортовані по спеціальних ящиках, призначених для кожної вистави, безліч мечів, віял, скіпетрів, корон і, навіть, хто б міг подумати, ну просто найсправжнісінька на вигляд ковбаса! З упевненістю можу сказати, що екскурсія до національної опери не залишила байдужими жодного з тих, хто її відвідав, адже мистецтво - це той невгасимий вогонь, найменша іскра якого зігріває душі й осяває життя всіх, хто прагне цього світла.
Олена Федорова
Олена Федорова
Комментариев нет:
Отправить комментарий