Бібіліотека на Володимирській

Минуло декілька тижнів і от ми, тобто я з моїм творчоініціативним товариством (НКДГ „Творчі ініціативи”) 7.02.2020 р. знову у стінах найбільшої в Україні книгозбірні, бібліотеки ім. Вернадського. Минулого разу нам випало відвідати новий її корпус, якому десь приблизно тридцять років. Зараз же наша допитливість привела нас до другої, значно старішої будівлі, яка у 2018 році відсвяткувала своє сторіччя. Колись книгозбірню цю збудовано було спеціально для університету Святого Володимира, який тепер носить ім’я Т.Г.Шевченка і є одним з провідних вищих навчальних закладів в Україні, тому з вікон бібліотеки видно славнозвісний червоний корпус, що, безперечно, вельми зручно для старанних студентів.

Перше, що впадає в око кожному відвідувачеві – величезне погруддя академіка Вернадського, розташоване у вестибюлі. Він мовби гостинний господар запрошував нас до неймовірної обителі знань. 

Цього разу нам вдалося відвідати аж п’ять відділів бібліотеки. Спершу завітали ми нашим дружним допитливим товариством у збірню рукописів. Яких дивовиж там тільки немає! І славнозвісне «Пересопницьке Євангеліє» і величезні старовинні, розкішно оздоблені рукописи, написані найрізноманітнішими мовами, і стародавні письмена на шкірі, дереві, бересті і чи папірусі. У випадку якщо раритетний експонат не має сучасного відцифрованого аналога – відвідувачі працюють з ними у спеціальних рукавичках, як правило, це, звичайно, науковці. 

Наступним залом, куди ми потрапили, був музичний. Ноти, автографи славетних композиторів (серед них і автограф молодого Шопена), безліч унікальних рукописів, ноти, власноруч написані відомими музикантами і композиторами, зокрема, також і архів Розумовських. Центральною окрасою залу є старовинний рояль, подарований ще у 1901 році як освідчення у коханні одній із відомих співачок її чоловіком. Якщо уважно придивитися серед орнаменту що оздоблює рояль, можна прочитати : «дякую за 15 років гармонії». Саме тут, у цьому залі, щотижня проходять музичні вечори.

Наступним у нашій екскурсії був відділ образотворчого мистецтва. Саме тут виявляється зберігаються афіші фільмів, на які колись ходили наші батьки, а, може, й бабусі з дідусями. Окрім того, тут існує напрям зарубіжної україніки. Це сюди стікається усе, що стосується України з-поза її меж. А наших «там», як відомо, сила-силенна. 

У відділі стародруків і рідкісних видань нам вдалося побачити перше видання «Енеїди» Котляревського, а також книги, малюнки у яких художниками виконувались вручну, тобто, тільки уявіть, в кожному примірнику художник мав розмалювати чорно-білі ілюстрації. Крихітні книжечки, розміром не більше двох сантиметрів, папірус, рисовий папір, папір виготовлений на основі тканини… годі й перелічити скільки усього цікавого випало нам побачити! А ще, виявляється книги і обкладинки до них виготовлялись раніше окремо, тобто кожна обкладинка була абсолютно ексклюзивною. 
           І нарешті, наостанок ми відвідали книгозбірню періодики. Вперше в житті побачила як підшивають газети, а також дізналася, що першою газетою в Україні була газета під назвою «Хлібороб» і виходила вона аж ніяк не в столиці, а в Полтавській області за підтримки славнозвісного Симиренка. Зберігається у цьому залі навіть наш брайлівський «Промінь»! 

Окрім неймовірно цікавих експонатів, вражає у бібліотеці також і інтер’єр: раритетні меблі, автографи на стінах, старовинні прилади для письма, квіти і картини, особлива, ні на що не схожа атмосфера. Надто ж вдячна я нашому екскурсоводові, надзвичайно приємній жінці, котра, зрозумівши, що мені слід обстежити все на дотик, буквально водила мене бібліотекою, показуючи все, що лише було можна. Давно вже не отримувала я стільки задоволення від екскурсій, надто ж тих, де основну інформацію можна отримати лише візуально. Ані трохи не шкода витраченого часу, та й труднощі пов’язані з дорогою, вартували насолоди, яку отримала.

Олена Федорова

   Багато киян пробігають повз будівлі, що розташована зліва від червоного корпусу університету, не особливо замислюючись над її призначенням. Каємося, і ми , члени НДКІГ "Творчі ініціативи" не одразу впізнали старий корпус наукової біьліотеки імені Вернадського. Молода українська держава свого часу не поскупилася і в буремному 1918 році за сприяння тодішнього міністра культури Миколи Василенка добудувала приміщення для бібліотеки - між іншим, за проектом славнозвісного архітектора Альошина.

     Сходи, прикрашені старовинними скульптурами, ведуть до зал бібліотеки. До нашого приходу тут ретельно підготувалися - в кожному відділі нас зустрічали з примірниками літератури, що перевозилися працівниками на спеціальних візочках. Яка то, мабуть, відповідальність - кожного дня мати справу із справжніми раритетами з відділу рукописів, чи гортати стародруки, листочки яких з паперу, створеного за старовинною технологією з ганчір'я. Для роботи з такою літературою отримують спеціальні дозволи. До того, в наукових установах при бібліотеці можна отримати аспірантську підготовку з різноманітних питань.

     Відділи стародруків і рукописних видань - окраса будь-якої книгозбірні, але кияни по праву можуть пишатися відділом музичних фондів - не всі столиці світу можуть похвалитися подібними зібраннями, а вже нотами, написаними для кантатного співу чи квадратними нотками на чотирилінійному нотному стані - й поготів. Завдячувати такій колекції ми маємо, в першу чергу, Олександру Тихоновичу Дзбанівському - основу фонду він визбирував по всіх приватних колекціях, які б було банально знищено. Інтер'єр зали дбайливо прикрашений працівниками, щомісяця провадяться музичні вечори, де звучить рояль, історію якого працівники пов'язують з сім'єю видатних музичних видавців Ідзиковських.

       Найбільшим попитом у відвідувачів - не кіномитців, яким більше до вподоби зали із старовинними книжками і книжковими шафами - користується газетний відділ. Місце на стелажах від підлоги до стелі займають підшивки газет, що будь-коли видавалися на території України. Хочете дізнатися розклад руху поїздів буля Катеринослава? Вам сюди. Хоча здебільшого шукають більш прозову інформацію - наприклад, про відведення землі під забудівлю.

  Ходили по бібліотеці години зо три, втомилися, але отримали нові знання , головне з яких - Київ ще має чим здивувати навіть тих, хто прожив тут все життя.

Євгенія Вишнякова