З Днем народження!

Щиро вітаємо наших серпневих іменників з Днем народження: Остапа Петровича (ювіляр), Сергія Миколайовича, Володю, Тетяну Костянтинівну та Надію Миколаївну.

Нехай здоров’я завжди добрим буде,
 Щоб в роботі ладилось усе,
 За справи добрі хай шанують люди,
 У дім хай доля затишок несе.
 Хай горе обходить завжди стороною,
 А щастя приходить і ллється рікою!
 Бажаєм тепла, і добра, і любові!
 Хай Господь дарує многії літа,
 А в серці довіку живе доброта.

Межигір’я

Кожен з нас чекає вихідного дня після важкого робочого тижня. Хтось наперед планує як провести ці дні, хтось залишається дома і займається буденними справами. Особисто я відношусь до тих людей, хто любить подорожувати. І я 12.06.2016 р. разом зі своїми друзями – членами НКДГ „Творчі ініціативи” відвідали Межигір’я.
До того моменту мені було відомо лише те, що це є резиденцію екс-президента  України В.Януковича. Але оскільки у нас був чудовий гід, я з друзями довідалась багато цікавих фактів.
Найбільш мене вразило, що раніше там знаходився монастир Спаса Білого, заснований 1787 року. У 1894-1918 роках діяв як жіночий. Ці відомості у спадщину залишив Міжгірський літопис. Монастир також мав велике значення для Запорізького війська. За словами гіда до наших днів залишились поховання козаків та монахів і стежка, яка до них веде зимою не засипає сніг, а літом не росте трава. Енергетика там справді сильна.
Щодо самого розташування територія сягає 142 га з однієї сторони гори, із іншої знаходиться Київське море. Повітря мені нагадувало кримське - аромати моря та хвойних дерев.
Варто зазначити, що Міжигір”я – це наче маленьке місто для однієї людини з усією інфраструктурою: будинок, гостьовий дім, поле для гольфу,  спа-зона, зоопарк, поля для випасу тварин, гараж для раритетних автомобілів, теплиця, лабораторія тощо.
Територія є бездоганною. Коли гуляєте доріжками, ваш зір милується ландшафтним дизайном, ви дихаєте ароматом екзотичних рослин, отримуєте жадану прохолоду від фонтанів. Ви опиняєтесь в іншому вимірі, реальності. Екс-господар міг собі дозволити міст з граніту за 100000 млн.долл., ставок для розведення крабів та багато інших безглуздих, на наш з вами погляд, забаганок.
Про Міжигір”я можна багато говорити і обговорювати. Але як на мене залишається те, що кожний хто прагне спостерігати за прекрасним, може побачити щось цікаве для себе, повинен його відвідати.

Юлія Яворська

 

А як відпочиваєте ви?

 Літнього вихідного дня 11.06.2016 року дружна і весела компанія від НКДГ «Творчі ініціативи» не звикла спати до пізньої години і залишатися вдома, дивлячись телевізор чи гортаючи сторінки соціальних мереж. І, справді,  чому лишатися вдома, якщо є нагода відвідати Національний музей народної архітектури та побуту, що розташований просто неба в Пирогово, неподалік від Києва.
     Так, усі без запізнень зібралися у вказаному для зустрічі місці і вирушили до музею, аби поринути в історичне минуле рідної неньки і відчути себе частиною своїх предків, насолодитися колоритом та атмосферою, яка панувала сотні років тому в нашому краї.
     Привітний, веселий і з почуттям гумору екскурсовод Олександр Петрович провів для нас вичерпну та детальну екскурсію місцевістю.
     Архітектура всіх регіонів України представлена в таких експозиціях музею: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Південь України», «Карпати», «Вітряки», «Ярмаркове поле» та «Українське село 60-х — 70-х років ХХ століття».
     Цікаво, що селянська хата була не тільки річчю, але й досить змістовним знаком, що виконував естетичну та магічну функції. Так, просте споглядання садиби, житла та господарських споруд давало змогу визначити заможність та уподобання господаря; зручність місця для будинку та підходів до нього свідчили про шанування господарем певних народних знань; чисто підведені призьба, стіни, вікна засвідчували те ж саме і про господиню; наявність намальованих знаків, червоних квітів чи пташок на хвіртці, воротах або над вікнами промовляла про те, що у даній оселі є на виданні дівка чи парубок. Для того щоб зацікавлені мали привід зупинитися і довідатися про все детальніше, біля воріт від вулиці була закопана лава для відпочинку, а неподалік, на межі садиби з вулицею, знаходилася криниця, де можна було напитись води та напоїти коней чи волів, перепочити, почути якісь новини.
Розглядаючи хату, можна було побачити віконні та дверні пройми, пофарбовані в червоний колір, що символізував очищення вогнем «усього входящого». Функцію оберегу виконували також наведені крейдою хрестики навколо вікон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали вікна та двері. Їхня вишивка обов'язково відрізнялась від тієї, якою вишивали рушники для картин та ікон.
     Окрім того, що ми відчули атмосферу і побачили побут різних українських хат, ми також відвідали селянську школу, клас, в якому навчалися учні і приладдя, яким користувався вчитель під час проведення занять. Звичайно, важко уявити українську родину, яка не шанує Бога і всіх святих, тому ми також зайшли до церкви, що знаходиться на території музею. Будь-які громадські справи чи гуляння народ звик відзначати на Майдані, тому ми також побували на тогочасному майдані, де розташовані сільська управа, корчма, гамазей (велика комора для зберігання громадських запасів зерна).
     Родзинкою нашої мандрівки музеєм, можна сміливо назвати, можливість доторкнутися і попросити здійснити своє потаємне бажання у дуба-перуна, дуба-велетня, дуба-символа, який бачив не одне століття і який приховує в собі усі таємниці історії, над якими сушать голови вчені та науковці.
     По завершенню екскурсії, наша дружня команда влаштувала пікнік на зеленій галявинці, де ми посмакували пригощанням, про які подбали добрі господині нашої організації і поділилися своїми враженнями від почутого та побаченого.
     Приєднуйтесь до нас і будете знати ще більше!

Леоніда Пономарьова

Пікнік у Гідропарку

«Липень – маківка літа» каже російське прислів’я. Дійсно, літечко у самому розпалі. Берега Дніпра у розкішних, зелених шатах  парків та гаїв. І так вони манять до себе!  Тож  багато наших співвітчизників в вихідні дні прямують під їхню сінь, відпочивають, смажать шашлики та картопельку,  купаються у теплих хвилях  добре прогрітих  липневим сонечком водойм.
    Зуміли  організувати собі таке свято і ми. 09.07.2016 року група членів нашої групи із новим мангалом порямувала до Гідропарку. Чудовий літній день подарував гарну погоду,  ясну та не спекотну. Пікнік було  розпочато на березі Дніпра, напроти величної скульптури Батьківщини.
    Якою ж радісною, товариською була атмосфера на цьому маленькому святі! Не було таких, хтоб не узявся з ентузіазмом  готувати усе необхідне для частування. Робота знайшлася усім. І у той час, як представниці  прекрасної статі  накривали імпровізований стіл на траві, чоловіки поралися біля мангалу, складаючи його та розпалюючи вугілля. І ось кульмінація - на жар  ставляться сітки із крячими крильцями. Майже уся група збіралася навколо, спостерігаючи за захоплюючим видовищем. Хлопці, що готують м’ясо, відчувають себе героями, голова групи  Олена Анатоліївна Василенко особисто  керує процесом, знімає з рішітки вже готові шматки, естетично викладаючи їх на тарілки. Дівчата, що вже  накрили «стіл» турботливо підносять «кухарям» бутерброди підкріпити сили. З гаю доноситься тріск, немов ведмідь продирається, це  чоловіки збирають хмиз, аби підтримати жар. Сміх, жарти.

    Нарешті усе готово. Як добре розташувавшись   на  галявинці, під сінню величного  трьохстволого дубу, поруч із веселими, добрими друзями посмакувати горячим м’ясцем.
І усе ж таки головною винагородою і  радістю заходу був,  звичайно, не шашлик, а саме, дружнє спілкування,  усмішки та жарти друзів. Погляньте на фото – самі переконаєтесь. Недарма кажуть, що найкраще люди пізнаються у спільній справі, у поході, хай це буде навіть розважальна прогулянка у ліс. Впевнений, що не помилюся, якщо скажу, що усі учасники це випробуання витримали на «відмінно».  

Євген Познанський

 

 

 

Тифлоновини

1 выпуск

Перейти

Екскурсія до меморіального музею–квартири Павла Тичини

Дуже давно збиралась потрапити до музею Павла Тичини, хоч і навчалася поруч з ним 5 років і дуже багато про нього чула, і от, нарешті, 6.02.2016 року моє бажання здійснилося, оскільки разом із членами НКДГ «Творчі ініціативи» я його відвідала.
Постать геніального поета надзвичайно цікава і неоднозначна: з одного боку рання творчість поета геніальна, музична, абсолютно своєрідна, а з іншого боку – провладно комуністична. У страшні 30-ті – він начебто переродився, ніби не писав геніальних сонячних й патріотичних віршів.
    Про основні віхи життя поета цікаво розповідала екскурсовод. У квартирі, в якій зараз знаходиться музей, Павло Тичина оселився після призначення його Міністром освіти УРСР у післявоєнні роки, тому основні експонати відповідають цьому періоду.
        Привернули до себе увагу гарні меблі, якими обставлені кімнати, дуже цікаво оформлені і розмальовані вази, велика кількість картин, подарованих художниками–сучасниками поетові, серед яких картини Василя Касіяна, геніальної Катерини Білокур та багатьох інших. У першій кімнаті експонується фортепіано, на якому грав Павло Тичина, кларнет та бандура, подарована поетові на 50-річний ювілей.
Дуже вразила багатюща бібліотека, в якій багато працював Павло Тичина. Він самотужки досконало вивчив близько 20 мов, а перекладав на українську із 40 мов. Тож, у його бібліотеці зберігаються книжки, газети та журнали  багатьма мовами світу. У бібліотеці поета висів портрет, якого він нікому не показував і людина на ньому зображена була йому надзвичайно дорога – це портрет вбитого радянською владою композитора Кирила Стеценка, за зберігання якого Павло Тичина міг мати великі неприємності.
Тож екскурсія виявилася надзвичайно цікавою, оскільки ми мали можливість походити тими кімнатами, подивитися на картини, відчути творчу і робочу атмосферу, в якій жив, творив, працював і страждав геніальний поет Павло Тичина.

Марина Потеляхіна

На "На крилах" мов на крилах

Буковина – надзвичайно красивий, романтичний край, одна з перлин  України, мала Батьківщина багатьох уславлених митців. Бурхливим, насиченим творчим життям живуть і сучасні буковинці, у тому числі і ті з них, хто належить до людей із особливими потребами. Допомогти таким митцям надати їм необхідну підтримку створити належні умови для їхньої інтеграції  у суспільство, сприяти виявленню  нових творчо обдарованих особистостей має на меті обласний благодійний фестиваль народної творчості “На крилах надії” для людей з обмеженими фізичними можливостями. 
І хоча фестиваль створений саме для підтримки творчості місцевих мешканців, однак цього року у нім взяли участь і члени нашої групи.  Їх витвори у техніці флористики, деку пажу, макраме та скульптури малих форм  стали однією з перлин фестивалю.
          Та усе по порядку.
    Ще перед відкриттям фестивалю мені вдалося поспілкуватися із чарівною жінкою, прекрасною людиною, талановитим організатором Нелею Федорівною  Труфін – завідувачкою кабінету методики удосконалення клубної діяльності УМЦКБ. Неля Федорівна розповідає про історію заходу: «На крилах надії» започаткований у 2007 році Чернівецькою обласною державною адміністрацією, обласною радою, управлінням культури Чернівецької облдержадміністрації та Учбово-методичним центром культури Буковини. Пані Неля щиро дякує усім, хто допомагає та підтримує фестиваль, який цього року проходить вже  вдев’яте. Окрім усього іншого, цей рік ювілейний - Буковина вшановує великого Каменяра Івана Франка, який пішов з життя рівно сто років тому, а також славетного земляка Івана Миколайчука, якому мало б виповнитися сімдесят п’ять, якби він не  пішов з життя так передчасно. З великим теплом Неля Федорівна розповідає про учасників фестивалю, кожного вона добре знає і цінує. 
Фестиваль проходив у два тури. Перший тур проходив у  районах області. Його переможці змагаються у другому, в Чернівцях. Змагання відбуваються у семи номінаціях: декоративно-прикладне мистецтво, театрально-сценічний жанр, пісня, авторська пісня та авторський вірш, пісня та театрально-сценічний жанр мовою жестів. В окремі роки додається і фотомистецтво, але це жанр, який вимагає від учасників доволі вагомих фінансових затрат, бо створення якісних фото великого формату є доволі дорогим. Тож ця номінація є не кожного року. 
Ось ранок 24.06.2016 року. Чернівецький парк імені  Тараса Шевченка. Саме тут, на  майданчику перед легкою, ажурною будівлею Літнього театру відбувається  церемонія відкриття  фестивалю.  Окрім самих учасників  та почесних гостей тут зібралося  і чимало звичайних чернівчан із дітками. Гарний літній ранок, спека дещо відступила, свіжістю дихають зелені красені-велетні старого парку - дуби, смереки, тополі. Присутніх вітають  представники облдержадміністрації та керівництво місцевої спілки інвалідів. 
    Перед сходами, що ведуть до театру на легких дерев’яних столиках розгорнута виставка виробів декоративно-ужиткового мистецтва “Барви життя”. Присутні із зацікавленням оглядають картини, що намалювали  талановиті буковинці, вироби з бісеру. Я низько схиляюся перед зробленою з бісеру іконою Святого Миколая - великого Святого, Угодника Божого і Чудотворця  шанують в усьому світі. А скільки йому молився я сам завжди і, зокрема, перед  поїздкою до Чернівців! Бабуся, що стоїть біля образу,  схвально позирає і каже: «На цю ікону можна молитися, вона вже освячена».
На окремому столі  вироби київських майстрів Незалежної координаційно-дослідної групи „Творчі ініціативи” - топіарії, декупаж, макраме та скульптурні композиції. Біля кожного виробу стоїть табличка із прізвищем автора. Можу засвідчити, що творчість Олени Василенко, Світлани Проніної, Наталії Гребенькової, Валентини Братчанської, Наталії Михайлової, Тетяни Величко та Людмили і Владислава Зими була оцінена чернівчанами дуже високо. Малечі особливо подобався рожевий кролик із серветок, створений вмілими руками учасників флористичного гуртка „Фантазійка”. Дорослі ж віддавали належне усім учасникам. Журі разом з головою журі – начальником управління  культури Чернівецької облдержадміністрації Вірою Китайгородською, відзначило усіх наших майстрів та майстринь. Підходили також представники місцевої преси, які зацікавлено розпитували мене про нашу групу „Творчі ініціативи” і обіцяли  обов’язково повідати про  талановитих киян своїм читачам.
Але час поквапитися до  приміщення ресторану “Паркова вежа” де має відбутися засідання літературно-мистецького об’єднання “У родинному колі”, яке веде пані Тетяна Заєць. Лунають вірші учасників фестивалю. Їх рядки сповнені  відчуттям любові до рідного краю, до усієї України. Вірші так і ллються із сердець, але учасників багато, тож кожен декламує лише по дві поезії. Тепло приймають і вірші автора цих рядків, які зачитує пані Тетяна. 
Після  гарного обіду у парковому кафе учасників запрошують до літнього театру, де о 14.00  розпочинається гала-концерт “Акорди надії” та нагородження учасників фестивалю.
    Концерт просто чудовий, відчувається, що на сцені земляки  Назарія Яремчука, Івана Миколайчука, Дмитра Гнатюка.  Солов’їний спів, майстерна декламація. Чимало серед виступаючих  інвалідів по зору.
Фестиваль «На крилах надії»  не підвів надії та очікування усіх учасників. І недарма  поспішали вони до Чернівців, як на крилах.

Євген Познанський