ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ ЛІРА, ВИПУСК 4.МИКОЛА КРИНДАЧ

НА ЦВИНТАРІНа цвинтарі серед хрестів і тиші,
Свідомість в іншій вимір потрапляє,
Тут час некрологи померлим пише,
Вінки і квіти вітер колихає.
Сюди дорога всіх веде остання,
Фіксує час початок і кінчину,
Між ними риска служить для з’єднання,Буття і небуття – коротка мов хвилина.
Вона в собі вмістила все життя,Найпершій крик, що пам’ятає мати.Наші гріхи і наше каяття,
Й пороги ті, що маєм подолати.
І кожен з нас всього лише насіння.
Посаджене Всевишнім в свій город.
Він заповіді дав нам для спасіння,
В житті з нас кожен штурман і пілот.
Хто збочив і забув батьківську віру,
Той грунт приречено з-під ніг своїх втрачає,Лише душа, що в вірі не зна міри,Гармонію зі світом відчуває.
І кожен за життя відтінокСвій підкоряє Еверест.
Щоб мати в спокою спочинок
Некролог власний і свій хрест.
Могили ті – чорнобильська біда,
А ті ось – роки дев’яності…Земля на них давно не просіда,
Вони вже там – скінчились земні гості.
На все є Божа воля й сила,
Про неї смертним не відомо.Рахунок криза свій відкрила.
Знов людські душі йдуть додому.Крутий настій на горі має тиша,
Мовчить – хоч свідком була й знає
Як час некрологи померлим пише,
Як відчай втрати серце розтинає.

ЛИСТ ДО ТАТАДівчинка Маруся супить бровенята:
Коли дочекаюсь з заробітків тата?
Я нудьгую дуже вже давно за ним.
Чи йому байдуже? Нащо йому Рим?
Маю я до тата листа написати,
Бо він має знати тяжко як чекати.«Любий мій Татусю, ти в чужих краях
До дочки Марусі не забув ще шлях?
Я ходжу вже в школу, літери всі знаю,
Уроки ніколи я не пропускаю.
Тато Петі й Томи в Римі теж трудився.Де він – не відомо. Кажуть - загубився.
Я цього боюся, як я засинаю.Не губись татусю - я тебе благаю!В нас зимове сонечко рано спать лягає.Приїзди до донечки, що тебе чекає.
Вечори зимові довгі, бо сама.
А були б чудові та тебе нема.В мами є забави - прикрість мені робить.З братом тьоті Клави по театрах ходить.
А щоб вечорами я не сумувала,Дядя Саша й мама десь кота дістали.На вікно він всівся та крутивсь, мов в’юн,Довго так бісився і розбив вазон.
Той вазон недавно, що ти посадив,Дядя Саша «вправно» животом розбив.Не барись татусю – приїзди хутчіше,Не дай Бог матуся ще їх в нас пропише.
Їх немає в дома - знову я сама.Ось тобі й відомо чого я сумна.Приїзди хутчіше - я рахую дні!Ти з усіх милішій! Сумно тут мені!