"Слепой туризм": окно в невидимое

Blind Tourism: a Window to the Unseen	«Слепой туризм»: окно в невидимое
Tourism literature today is increasingly turning its attention to tourists with diverse physical disabilities. However, there is a dearth of studies on the physically challenged people’s perceptions of tourism experiences. Furthermore, most existing studies focus on wheelchair users, ignoring other segments of the disabled population such as the visually and hearing impaired.	Туристическая литература сегодня все чаще обращает свое внимание на туристов с различными физическими недостатками. Однако существует недостаток исследований о восприятии людьми с ограниченными возможностями опыта туризма. Кроме того, большинство существующих исследований фокусируются на пользователях инвалидных колясок, игнорируя другие группы населения с ограниченными возможностями, такие как слабовидящие и слабослышащие.
Existing studies have devoted little, if any, attention to the experiences of blind people. This lack of attention is surprising, first, because of the considerable size of the global blind population. Second, blind people often travel accompanied by others. Third, during group travels, the presence of blind people may affect the travel patterns and itineraries of their fellow travelers. Fourth, legislation requiring organizations and companies to offer accessibility to all members of society, particularly to people with disabilities should also be taken into account. Such accessibility legislation is also reflected in rules relevant to the tourism experience of disabled people. In addition, prevailing modern social norms recognize travel as a social right of all members of society. Finally, travel’s contribution to the quality of life of people with disabilities and their well being is well recognized. Therefore, both researchers and practitioners need to investigate blind people’s tourism experience in terms of theory and practice.	В существующих исследованиях мало внимания уделяется опыту незрячих. Это отсутствие внимания удивляет, во-первых, из-за значительного количества незрячего населения в мире. Во-вторых, незрячие люди часто путешествуют в сопровождении других. В-третьих, во время групповых поездок присутствие незрячих людей может повлиять на маршруты их попутчиков. В-четвертых, следует также принять во внимание законодательство, требующее от организаций и компаний обеспечения доступности для всех членов общества, особенно для людей с ограниченными возможностями. Такое законодательство о доступности также отражено в правилах, касающихся туристического опыта людей с инвалидностью. Кроме того, в действующих современных социальных нормах путешествия признаются социальным правом всех членов общества. Наконец, вклад путешествий в качество жизни и благополучие людей с ограниченными возможностями хорошо известны. Поэтому и исследователи, и практики должны исследовать туристический опыт незрячих с точки зрения теории и практики.
Blind Tourism as the term implies deals directly with the perception and needs of the blind and visually-impaired regarding traveling and any type of touristic experience. It addresses elements which play an important role in blind people’s tourism experiences including flights, hotels, restaurants and museums, ISNA reports.	«Слепой туризм» как термин подразумевает непосредственное отношение к восприятию и потребностям незрячих и слабовидящих в отношении путешествий и любого вида туристического опыта. В нем рассматриваются элементы, которые играют важную роль в туризме незрячих людей, в том числе покупка  авиабилетов, бронирование отелей, посещение ресторанов и музеев.
Efforts in Iran Fortunately, there have been efforts to promote blind tourism in Iran. Bahram Khalfi, is a tour guide who, after losing his sight, staunchly dedicated his life to step into the world of the blind and take them with him on his journeys. For over seven years he has been taking visually-impaired visitors on sightseeing tours to museums, palaces, and even natural sites, where he acts as the tour guide describing the site, its history, and environment to them.	В Иране были предприняты усилия для продвижения «слепого туризма». Бахрам Халфи (Bahram Khalfi) экскурсовод, который, потеряв зрение, посвятил свою жизнь путешествиям и их организации для людей с проблемами зрения. На протяжении более семи лет он приглашал слабовидящих посетителей на экскурсии по музеям, дворцам и даже природным местам, где он выступал в качестве гида, описывающего место, его историю и окружающую среду.
He has also written a guidebook on blind tourism in which he explains the characteristics of the trips and the requirements and necessities of such tours. He had the permission from the authorities at the National Museum of Iran for the blind to be able to touch the artifacts while visiting the place. He organized 5 tours of such nature before the permit was annulled due to the preservation regulations for the museums two years ago. Khalfi then came up with other ideas to facilitate the visits of people with disabilities such as designing a walking route for the blind inside the museum, making replicas of the artifacts and even historical sites and monuments so blind visitors could grasp the history by touching them, with the instructions, guidelines, and descriptions in tourist sites in Braille.	Он также написал путеводитель по «слепому туризму», в котором объясняет особенности поездок и требования к организации таких туров. Он получил разрешение от властей Национального музея Ирана, чтобы незрячие могли прикасаться к артефактам во время посещения достопримечательностей. Он организовал 5 туров такого характера, прежде чем разрешение было аннулировано из-за правил сохранения артефактов для музеев два года назад. Затем Халфи предложил другие идеи для облегчения посещений людей с ограниченными возможностями, такие как разработка пешеходного маршрута для незрячих внутри музея, создание копий артефактов и даже исторических мест и памятников, чтобы незрячие посетители могли понять историю, прикоснувшись к ним, с инструкциями, руководствами и описаниями на туристических сайтах.
However, all his proposals to the Iran National Museum are on standby, waiting for approval from the head of the museum, not to mention the funding. In the meanwhile, Khalfi has not kept quiet and is making efforts to run eco-touristic and natural tours for his special tourist groups. They go on walking tours in a 15-km route along the river and in nature to ‘Shahrestanak’, Alborz Province. “Tours in nature are completely different from visiting a museum. Therefore I designate a guide to every tourist to accompany them during the trip. I have designed a new route along Qom Salt (Namak) Lake where there are not many bumps on the way and travelers can easily walk 10 to 15 km in nature and enjoy themselves”, notes Khalfi.	Однако все его предложения в Иранский национальный музей находятся в режиме ожидания, ожидая одобрения со стороны главы музея, не говоря уже о финансировании. Между тем, Халфи не молчит и предпринимает усилия для организации эко-туристических и природных туров для своих специальных туристических групп. Они отправляются в пешеходные экскурсии по 15-километровому маршруту вдоль реки и на природе в «Шахрестанак», провинция Альборз. «Экскурсии на природе полностью отличаются от посещения музея. Поэтому я назначаю гида каждому туристу, который будет сопровождать их во время поездки. Я разработал новый маршрут по озеру Кум Солт (Намак), где на пути не так много неровностей, и путешественники могут легко пройти 10-15 км на природе и повеселиться», - отмечает Халфи.
He regrets that not a lot of travel agencies have joined him in his endeavor: “I offered the tours to several tour and travel agencies to advertise and run them but almost none of them welcomed the plan.” “The main reason is money. We run these tours at the least price possible so more people with disabilities can participate. That is why travel agencies are not that interested to take part”, he observes.	Он сожалеет, что к нему присоединилось не так много туристических агентств: «Я предлагал туры нескольким  туристическим агентствам, чтобы рекламировать и управлять ими, но почти ни одно из них не приветствовало этот план». «Основная причина - деньги. Мы проводим эти туры по минимально возможной цене, чтобы в них могло участвовать больше людей с ограниченными возможностями. Именно поэтому турфирмам не так интересно участвовать», - отмечает он.
Examples Around the World There are numerous trends, people, and entities that enthusiastically work on Blind Tourism from different aspects. As Peter White, the Disability Affairs Correspondent for the BBC, testifies holidays always present challenges, but blind tourists face particular problems; a sense of terror can be part of the pleasure. He is the presenter of ‘You and Yours and In Touch’ on BBC Radio. In his program he says he tries to give people the experience of what it would be like traveling to a place for the first time. “The first thing that sounds different is the voices. And so instantly you’ve got that idea of getting your picture of the place from what people are saying, what they’re talking about, the intonation, whether their voices go up or down, the way the street-sounds work, the way people sell things, the way they call each other to prayer, all sorts of things which are very distinctive and which make a soundscape.”	Примеры Вокруг Света Существует множество направлений, людей и организаций, которые с энтузиазмом работают над «слепым туризмом» с разных сторон. Как отмечает корреспондент Би-би-си Питер Уайт, по поводу праздников всегда возникают проблемы, но незрячие туристы сталкиваются с особыми проблемами. Он является ведущим «Вы и ваши в контакте» на радио BBC. В своей программе он говорит, что он пытается дать людям возможность почувствовать, как это было бы в первый раз. «Первое, что звучит иначе, - это голоса. И сразу же у вас появляется идея получить представление о том, что говорят люди, о чем они говорят, о интонации, о том, повышаются или понижаются их голоса, как работают уличные звуки, как люди продают вещи, как они призывают друг друга к молитве, всевозможные вещи, которые очень характерны и создают звуковую картину».
Emma Tracey, a producer on the ‘BBC Ouch! disability blog and talk show’, who has been blind from birth, explains that she discovered the hard way, during a trek to Machu Picchu in Peru, that it is vital to choose an appropriate destination. Many visually-impaired travelers prefer to go to noisy cities with a decent transport system and a reputation for great food and friendly people and they tend to travel with family or friends. But that is not the only option available for them. Technology trainer and globetrotter Robbie Sandberg prefers to travel alone. “Although it might take me longer to get to places, I can do it in my own time and it is an achievement,” he says. Whether accompanied or holidaying solo, blind travelers tend to build up a non-visual picture of a place using their other senses. “I have found that getting in touch with the culture of a place is the most helpful way to build up a mental picture.”	Эмма Трейси, продюсер BBC, ведущая блога для людей с инвалидностью и ток-шоу, незрячая от рождения, объясняет, что во время похода в Мачу-Пикчу в Перу она обнаружила, что жизненно важно выбрать подходящее направление. Многие слабовидящие путешественники предпочитают ездить в шумные города с приличной транспортной системой и репутацией отличной еды и дружелюбных людей, и они склонны путешествовать с семьей или друзьями. Но это не единственный вариант, доступный для них. Тренер технологий и путешественник Робби Сэндберг предпочитает путешествовать в одиночку. «Хотя это может занять больше времени, чтобы добраться до места, я могу сделать это в свое свободное время, и это достижение», говорит он. Незрячие путешественники, сопровождаемые или отдыхающие в одиночестве, как правило, создают невизуальную картину места, используя другие чувства. «Я обнаружил, что знакомство с культурой места - это самый полезный способ создать ментальную картину».
Amar Latif, a British entrepreneur, actor, director, motivational speaker and world traveler, is the founder and director of commercial tour operator Traveleyes, which organizes holidays for a mix of blind and sighted people. The company allocates each blind holidaymaker with a different sighted guide each day, who describes the visual aspects of their surroundings. Blind himself, Latif says that having a dedicated guide provides a much richer sightseeing experience.  TEAD project The TEAD project provides free training resources to tourist industry employees across Europe to help them make the holiday experience more accessible for people with disabilities. The comprehensive guidance has been designed by the TEAD project group (a group of European organizations who specialize in disability and education, including Foundation Institute for Regional Development, Action for Blind People and Access Sweden). Service providers being targeted by the project include tourist information centers, travel agencies, tourist guide organizations, tourist transport, and regional promotion offices.	Амар Латиф, британский предприниматель, актер, режиссер, мотивационный спикер и путешественник, является основателем и директором коммерческого туроператора Traveleyes, который организует каникулы миксуя незрячих людей и людей, не имеющих проблемы со зрением. Компания каждый день дает каждому незрячему отдыхающему зрячего гида, который описывает визуальные аспекты их окружения. Сам незрячий, Латиф говорит, что наличие специального гида дает гораздо более богатые впечатления от осмотра достопримечательностей.  Проект TEAD Проект TEAD предоставляет бесплатные учебные ресурсы для работников туристической индустрии по всей Европе, чтобы помочь им сделать отдых более доступным для людей с ограниченными возможностями. Комплексное руководство было разработано проектной группой TEAD (группой европейских организаций, специализирующихся на проблемах инвалидности и образовании, в том числе Фондом Института регионального развития, «Действия для слепых» и «Доступ в Швецию»). Поставщики услуг, на которые ориентирован проект, включают туристические информационные центры, туристические агентства, организации туристических гидов, туристический транспорт и региональные туристические офисы. За материалами сайта: https://financialtribune.com/articles/travel/9624/blind-tourism-a-window-to-the-unseen Перевод и подготовка Валерии Сергиенко

ОВОЧІ В БУКЕТІ

Ви навіть не уявляєте, друзі, як це здорово, після виснажливого, напруженого, відповідального робочого тижня вибратися в улюблене місце, в хороше тепле товариство, і не просто собі так, а щоб навчитися цікавій, ніколи не робленій досі справі. Цього разу я зі своїми творчоініціативцями вчилась складати букети. А тепер відгадайте з чого! Нізащо не відгадаєте! Бо букети ці були зі звичайнісіньких на перший погляд, звичних для кожної господині, овочів. Так, так, тієї самої картоплі, моркви, бурячка, цибульки, часничку, що так смакують нам у запашному борщику. Виявляється робити такий букет зовсім не важко і під силу буквально кожному, а виглядає він на диво естетично. Та й з практичної точки зору теж вигідно: викидати такий букетик не треба, бо у господарстві усе згодиться. Тож, чоловіки, дерзайте! Думаю, наступного дня подарований вашій леді букетик вам вельми засмакує!

  Олена Федорова (з Facebook)

    Припустимо, покликали Вас на День народження. Припустимо, на пікнік або на шашлики. Припустимо при тому, що Ваш внесок в пікнік має бути красивим і корисним. І тут Вам у пригоді стає мистецтво складання букетів з овочів! Саме його ми опановували 21.02.2020 р.  Дівчатам сподобалося - це нескладно, не потребує особливих навичок( хіба що навички роботи із скотчем так, аби не загубити його кінчик, з чим чудово справлялася наша Неля Володимирівна), просто можна на дотик упізнати форму створеного тобою букету . Між іншим, запах від такої краси пречудовий - але не парфюмерний, а трохи гастрономічний.

   Тож довелося закінчити все дійство дружнім чаюванням. Свої "борщики в букетиках" розібрали по домівках.

Євгенія Вишнякова

„Сойчине крило”

Київ, Андріївський узвіз, „Театр на Подолі”. Члени НКДГ „Творчі ініціативи” часті гості у цьому „Храмі Мельпомени”, а працівники театру завжди доброзичливі та уважні до глядачів з вадами зору.

Але нинішнє відвідування театру — не тільки насолода від чудової гри акторів в цікавій п’єсі. Це спостереження за черговим кроком у розвитку театрального тифлокоментування.

13.02.2020 р. ми відвідали виставу „Сойчине крило” (лірична драма Івана Франка). Перед початком спектаклю, для незрячих „слухачів”, було проведено тактильно описовий огляд. Дівчина-тифлокоментарка розповіла про сцену, розміщення і вигляд декорацій. Змалювала словами  та дозволила „побачити” на дотик усі основні реквізити. Це дуже допомагало під час вистави.

П’єса „Сойчине крило”, за твором видатного українського письменника Івана Франка, надзвичайно цікава. Для роботи тифлокоментаря вона досить складна. Довгі монологи з невеличкими паузами залишають для коментування мало можливостей. Окремі німі сцени, вимагають не лише розповідь про дії персонажів на сцені, але і потребують яскравого опису емоцій акторів.

Під час вистави було протестовано один з приладів, що ретранслюють тифлокоментар. Можна без зайвого перебільшення сказати, що якість трансляції та звук були на високому рівні.

Загальне враження від п’єси і роботи тифлокоментатора позитивне. Якщо на початку вистави відчувалася деяка скутість, то в другій дії коментування вийшло на достатній рівень. Можна зробити  висновок, що головне чого не вистачає — це практика і ще раз практика.

Хочеться подякувати колективу театру за їх копітку і професійну роботу, побажати багато яскравих, успішних вистав, і  подальшого активного розвитку театральної аудіодискрипції.

Володимир та Тетяна Радченки

Бібіліотека на Володимирській

Минуло декілька тижнів і от ми, тобто я з моїм творчоініціативним товариством (НКДГ „Творчі ініціативи”) 7.02.2020 р. знову у стінах найбільшої в Україні книгозбірні, бібліотеки ім. Вернадського. Минулого разу нам випало відвідати новий її корпус, якому десь приблизно тридцять років. Зараз же наша допитливість привела нас до другої, значно старішої будівлі, яка у 2018 році відсвяткувала своє сторіччя. Колись книгозбірню цю збудовано було спеціально для університету Святого Володимира, який тепер носить ім’я Т.Г.Шевченка і є одним з провідних вищих навчальних закладів в Україні, тому з вікон бібліотеки видно славнозвісний червоний корпус, що, безперечно, вельми зручно для старанних студентів.

Перше, що впадає в око кожному відвідувачеві – величезне погруддя академіка Вернадського, розташоване у вестибюлі. Він мовби гостинний господар запрошував нас до неймовірної обителі знань. 

Цього разу нам вдалося відвідати аж п’ять відділів бібліотеки. Спершу завітали ми нашим дружним допитливим товариством у збірню рукописів. Яких дивовиж там тільки немає! І славнозвісне «Пересопницьке Євангеліє» і величезні старовинні, розкішно оздоблені рукописи, написані найрізноманітнішими мовами, і стародавні письмена на шкірі, дереві, бересті і чи папірусі. У випадку якщо раритетний експонат не має сучасного відцифрованого аналога – відвідувачі працюють з ними у спеціальних рукавичках, як правило, це, звичайно, науковці. 

Наступним залом, куди ми потрапили, був музичний. Ноти, автографи славетних композиторів (серед них і автограф молодого Шопена), безліч унікальних рукописів, ноти, власноруч написані відомими музикантами і композиторами, зокрема, також і архів Розумовських. Центральною окрасою залу є старовинний рояль, подарований ще у 1901 році як освідчення у коханні одній із відомих співачок її чоловіком. Якщо уважно придивитися серед орнаменту що оздоблює рояль, можна прочитати : «дякую за 15 років гармонії». Саме тут, у цьому залі, щотижня проходять музичні вечори.

Наступним у нашій екскурсії був відділ образотворчого мистецтва. Саме тут виявляється зберігаються афіші фільмів, на які колись ходили наші батьки, а, може, й бабусі з дідусями. Окрім того, тут існує напрям зарубіжної україніки. Це сюди стікається усе, що стосується України з-поза її меж. А наших «там», як відомо, сила-силенна. 

У відділі стародруків і рідкісних видань нам вдалося побачити перше видання «Енеїди» Котляревського, а також книги, малюнки у яких художниками виконувались вручну, тобто, тільки уявіть, в кожному примірнику художник мав розмалювати чорно-білі ілюстрації. Крихітні книжечки, розміром не більше двох сантиметрів, папірус, рисовий папір, папір виготовлений на основі тканини… годі й перелічити скільки усього цікавого випало нам побачити! А ще, виявляється книги і обкладинки до них виготовлялись раніше окремо, тобто кожна обкладинка була абсолютно ексклюзивною. 
           І нарешті, наостанок ми відвідали книгозбірню періодики. Вперше в житті побачила як підшивають газети, а також дізналася, що першою газетою в Україні була газета під назвою «Хлібороб» і виходила вона аж ніяк не в столиці, а в Полтавській області за підтримки славнозвісного Симиренка. Зберігається у цьому залі навіть наш брайлівський «Промінь»! 

Окрім неймовірно цікавих експонатів, вражає у бібліотеці також і інтер’єр: раритетні меблі, автографи на стінах, старовинні прилади для письма, квіти і картини, особлива, ні на що не схожа атмосфера. Надто ж вдячна я нашому екскурсоводові, надзвичайно приємній жінці, котра, зрозумівши, що мені слід обстежити все на дотик, буквально водила мене бібліотекою, показуючи все, що лише було можна. Давно вже не отримувала я стільки задоволення від екскурсій, надто ж тих, де основну інформацію можна отримати лише візуально. Ані трохи не шкода витраченого часу, та й труднощі пов’язані з дорогою, вартували насолоди, яку отримала.

Олена Федорова

   Багато киян пробігають повз будівлі, що розташована зліва від червоного корпусу університету, не особливо замислюючись над її призначенням. Каємося, і ми , члени НДКІГ "Творчі ініціативи" не одразу впізнали старий корпус наукової біьліотеки імені Вернадського. Молода українська держава свого часу не поскупилася і в буремному 1918 році за сприяння тодішнього міністра культури Миколи Василенка добудувала приміщення для бібліотеки - між іншим, за проектом славнозвісного архітектора Альошина.

     Сходи, прикрашені старовинними скульптурами, ведуть до зал бібліотеки. До нашого приходу тут ретельно підготувалися - в кожному відділі нас зустрічали з примірниками літератури, що перевозилися працівниками на спеціальних візочках. Яка то, мабуть, відповідальність - кожного дня мати справу із справжніми раритетами з відділу рукописів, чи гортати стародруки, листочки яких з паперу, створеного за старовинною технологією з ганчір'я. Для роботи з такою літературою отримують спеціальні дозволи. До того, в наукових установах при бібліотеці можна отримати аспірантську підготовку з різноманітних питань.

     Відділи стародруків і рукописних видань - окраса будь-якої книгозбірні, але кияни по праву можуть пишатися відділом музичних фондів - не всі столиці світу можуть похвалитися подібними зібраннями, а вже нотами, написаними для кантатного співу чи квадратними нотками на чотирилінійному нотному стані - й поготів. Завдячувати такій колекції ми маємо, в першу чергу, Олександру Тихоновичу Дзбанівському - основу фонду він визбирував по всіх приватних колекціях, які б було банально знищено. Інтер'єр зали дбайливо прикрашений працівниками, щомісяця провадяться музичні вечори, де звучить рояль, історію якого працівники пов'язують з сім'єю видатних музичних видавців Ідзиковських.

       Найбільшим попитом у відвідувачів - не кіномитців, яким більше до вподоби зали із старовинними книжками і книжковими шафами - користується газетний відділ. Місце на стелажах від підлоги до стелі займають підшивки газет, що будь-коли видавалися на території України. Хочете дізнатися розклад руху поїздів буля Катеринослава? Вам сюди. Хоча здебільшого шукають більш прозову інформацію - наприклад, про відведення землі під забудівлю.

  Ходили по бібліотеці години зо три, втомилися, але отримали нові знання , головне з яких - Київ ще має чим здивувати навіть тих, хто прожив тут все життя.

Євгенія Вишнякова