Для багатьох з нашої спільноти ранок починається одночасно з радіоновинами, з програмами "Вдосвіта" чи "Сьогодні вранці", а далі радіочарівники супроводжують наш день до самого вечора. І, звичайно, багатьом би хотілося попасти в святая святих громадської радіожурналістики за знайомою всім киянам адресою - Хрещатик, 26. І от така нагода випала нам, членам НДКГ "Творчі ініціативи" 18.01.2019 р.
Нас зустрічає радник Голови Президії суспільного радіо Анатолій Табаченко. В обов'язки такої високоповажної людини входить і проведення екскурсій (що не дивно, оскільки сам Голова Президії веде ряд популярних радіопередач). Заходимо до зали музею і замість протокольно-стандартного огляду експонатів отримуємо живу, радісну, двосторонню розмову, під час якої дізнаємося цікаві факти - коли і де "заговорила" Україна (1924 рік, Харків), чому наше радіо тепер не залежить від органів влади (це умова входження України в європейську сім'ю з 2014 року), хто був радіоголосами під час Другої світової війни - це видатні письменники і поети, зокрема, Довженко і Малишко.
Радіо веде не тільки новинарну, але й культурно-просвітницьку роботу. Грамота за наймасовіше написання диктанту національної єдності надана в якості музейного експонату.
Безперечно, багатьом членам нашої групи було цікаво ознайомитися з апаратурою звукозапису - і така можливість була люб'язно надана паном Анатолієм так само, як і можливість ознайомитися з почесними нагородами, отриманими людьми, що працювали і працюють на суспільному.
Але на цьому наша мандрівка радіодомом не скінчилася. Ми побували в студії звукозапису, де у Наталі Михайлової навіть взяли (і записали!) бліц-інтерв'ю; в монтажній, де якраз зводилася програма "Сподіватися" (там ми поспілкувалися з ведучою і отримали анонс недільної радіопередачі) і насамкінець - в студії прямого ефіру (перший канал та "Промінь").
Надзвичайно приємно було спілкуватися вживу з Володимиром Лукіним - головним редактором суспільно-політичних програм і Романом Колядою - знаним журналістом.
Тож хочеться побажати нашому спільному суспільному довгих років життя і невтомних творчих пошуків. А ми і надалі будемо любити і цінувати кожну ефірну хвилину.
Євгенія та Юрій Вишнякови
І на сьогодні радіо
залишається одним із найголовніших засобів одержання інформації. Тут і новини, і
безліч пізнавальних передач, інтерв’ю з цікавими людьми, прогнози погоди і просто музика для душі... А що вже
казати про УР1, 1-й канал Національної телерадіокомпанії України, яка стала уже
суспільною! Багато хто згадує знаменитий «Театр перед мікрофоном», коли свого
часу відкладалося все і ти просто завмирав перед радіоприймачем.
Проте цього разу «Творчим
ініціативам» вдалося потрапити у саму радіокомпанію, пройтися коридорами цього
величезного приміщення і побачити зсередини, як усе це виглядає насправді і
готується до ефіру. Радіокомпанія має свій музей, у якому проводяться екскурсії
для відвідувачів, та нашим екскурсантам подарували загалом дещо більше...
Провідником у радіосвіт став
для нас Анатолій Табаченко, який працює тут уже 45 років і знає все досконало
як зсередини (бо ж починав репортером), так і на рівні керівника (адже багато
років займав провідні посади, упродовж 18-ти з них був виконавчим директором
«Українського радіо»). Тож розповідав не лише про сам процес, а й як про серйозні
моменти, так і курйози, що, звісно ж, траплялися. Розповів і про відомого
незрячого журналіста Володимира Носкова, передача якого одержала першу премію міжнародного
конкурсу радіопрограм у Тегерані.
А потім ми рушили до студії, і
одна з наших екскурсанток стала ніби гостею програми, в якої взяли інтерв’ю.
Його записала звукорежисерка і одразу ж продемонструвала. Тобто всі побачили
злагоджену роботу журналіста і звукорежисера – запоруку якісних радіопередач.
Також завітали до студії, де якраз монтувалася програма «Сподіватися». Для
Наталії Щербак, її авторки та ведучої, це стало несподіванкою, але вона охоче
приділила трохи часу і поспілкувалася зі своїми слухачами.
Потрапивши,
так би мовити, до «серця» радіо, побачили, як саме тут і зараз іде прямий ефір,
цього разу каналу «Промінь». До речі, кількість ефірного часу на добу Суспільного
радіомовлення України складає 250 годин, враховуючи кілька каналів і те, що
трансляція відбувається кількома різними мовами.
Вдалося
також зустрітися і трохи поспілкуватися з Романом Колядою, який готувався до
своєї передачі, що мала от-от вийти, а також із Володимиром Лукіним, котрий
відповідає за суспільно-політичний сегмент, його тематику й наповненість.
Та всього не переповісти, а
головне, важко передати ті емоції, які переповнювали відвідувачів ще не один
день. А одразу після того, як вийшли з радіокомпанії, тільки й розмов було, як
цікаво і пізнавально відбулося це знайомство зсередини з тим засобом масової
інформації, який чуємо і слухаємо щодня. Без перебільшення! Проте ці враження
не були б такими захоплюючими, якби не наш гід у світ радіо, який так чудово
все організував! Щира подяка Анатолію Дмитровичу від слухачів!
Інесса Сидоріна
Українське радіо на дотик
Сказала жіночка
якось незряча
(можливо,
фраза прозвучала й не нова!):
„Заговори, і я
тебе побачу!”
Торкнули серце
переконливі слова.
Моєї долі стануть
лейтмотивом,
Коли в очах
невпинно сонечко згаса.
Ви не повірите –
а я щаслива!
Які ж то сльози?
То іскринками - роса!
Погожий день
завжди роса пророчить
І не затьмарять
його грози та біда.
Скорятись темряві
страшній не хочу!
Для мене звуки,
мов цілющая вода.
Що розфарбовує
усе довкола
І наповня
інформаційне джерело.
І тому радіо -
життєва школа,
В якій
навчаємося, що б там не було.
З дитинства звуки
нам такі знайомі
Щемливо душі
огортаються теплом.
З доріг та з
років, наче знов додому
Ми повернулись й
разом сіли за столом.
Одна велика та
міцна родина.
І доля кожного
усіх нас так болить!
А найдорожча
цінність – то людина
І бути людяними
нам Господь велить.
Хоч слова зайвими
не раз бувають.
Мовчать несила.
Хочу вам розповісти
Як звуки радіо
дзвенять, співають,
Лоскочуть слух,
єднають „спалені мости”.
Як же з’являється
„шедевр” в ефірі,
Не заблукавши в
розмаїтті стоголось,
В правдивість
факту змушує повірить?
Нам зазирнути „з
того боку” довелось.
Зустрів Хрещатик,
26. Добридень!
Мов на крутому
перехресті маячок,
Що запалив нам
душу у Великдень.
Це ж стільки
поруч всім відомих „зірочок”!
Рукою можемо до
вас торкнутись,
На мить
пройнятись вашим плетивом тривог
І у молитві до
небес звернутись,
Щоб вашим словом
керував сам Господь Бог.
Бо на землі
керівників багато,
Але є Істина -
незмінна і свята.
Хай звучить радіо
у кожній хаті,
А кожне серце
гріє думки висота.
Людмила Машталер
На хвилях позитиву
Не варто говорити, як міцно увійшло радіо у наше
життя. Від самого ранку його життєствердні передачі заряджають нас позитивом на
цілий день. Тож дізнатися про історію його становлення не тільки цікаво, а й
пізнавально. Тож 18.01.2019 р. члени НКДГ „Творчі ініціативи” відвідали Музей радіо. Він
знаходиться у радійному корпусі на Хрещатику 26 звідки транслюється українське
радіо. Екскурсію вів Анатолій Табаченко, який довгий час вів радіопередачі, і
добре знає всю цю „кухню”. Тож його розповідь була захоплюючою і дуже цікавою.
Численні фотографії та різноманітні записуючі пристрої якомога точніше
показують розвиток українського радіо. Після невеличкого екскурсу в минуле
перейшли в сьогодення. Нас провели робочими приміщеннями. Побували в апаратній
де записують радіопередачі. Завітали до Наталії Щербак, яка є автором і ведучою
передачі „Сподіватися”, поспілкувалися з Романом Колядою, а потім зайшли до
студії, звідки він веде прямі ефіри.
Ще багато цікавинок про наше улюблене радіо
дізнались ми у цей день. На власні очі переконалися скільки зусиль треба
докласти, щоб створити якісну передачу. Нажаль все хороше швидко кінчається.
Добігла кінця наша екскурсія, але згадувати її ми будемо ще довго.
Підготували Бакуменко Лідія,
Проніна Світлана
