Микола
Криндач
не міг бути особисто на цьому святі, але
його поезії були і подарували чимало
приємних вражень та емоцій присутнім
Микола Криндач
ВЕСНЯНЕ
Кажуть, що душа
людська черствіє,
Котра шанувать
краси не вміє.
За окном зима,
весна чи літо
Їй байдуже, ніде
правди діти.
Тільки
нам байдужість не властива,
На весну чекаєм,
мов на диво.
Бачити пробудження
природи
Це
нам незрівнянна насолода.
Як
потішить око вона знає,
Вже зелену сукню
одягає,
В котрої на лиштовці
по краю
Проліски тендітні
розквітають.
У гаю, у лісі і
діброві
Гімн красі співає
птаство знову.
Певно йому краще
за всіх знати
Як красуні шати
вихваляти.
Вперше юнаку
всміхнулась юнка,
В унісон серця
забились лунко.
Мав
магічну потяг для них силу,
Їм його весна
наворожила.
Не було й не буде
конкурентів
У весни по сумі
компліментів.
Хай частіш у душі
нам приходить
І веселі хороводи
водить.
РАДІСТЬ
Майстерно дощ
вплітав свої мотиви
У колорит симфонії
весни,
Ним
тішились родючі хлібні ниви,
Тихенький
дощ – корисніший, ніж злива.
Це запорука врожаїв
рясних.
У благодаті скупані
рослини,
Зігріті
сонцем швидко йшли у ріст
Моя душа щаслива
цеї днини,
Зроста в ній радість
паростком зернини,
Сприймать
красу не втратився ще хист.
Я нивам цим доземно
поклонюся,
Неперевершеній
весняній їх красі,
Я
нею жадібно до захміління вп’юся
І зупинившись тихо
помолюся
Добром,
щоб проросло зерно у душах всіх.
ВЕСНА
Пощедрішало сонце
на ласку,
Морозець відтиснила
теплінь
І весна нас веде
в свою казку,
Під бадьоре синичок
«цінь-цінь».
Вже дзюркочуть
струмки вдалечинь,
Зливаючись знову
в потічки,
Закликають небес
голубінь
Прямувати із ними
до річки.
У них сонячні,
жваві зайчата,
Ощасливлені сонцем
купались,
Довподоби весни
їм початок,
Накінець вже її
дочекались.
Он розкрив пелюстки
первоцвіт,
Бо така вже весни
забаганка,
Сповістив про цей
факт дятел світ,
Розіслав
телеграми-морзянки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий