Минуло декілька
тижнів і от ми, тобто я з моїм творчоініціативним товариством (НКДГ „Творчі
ініціативи”) 7.02.2020 р. знову у стінах найбільшої в Україні
книгозбірні, бібліотеки ім. Вернадського. Минулого разу нам випало відвідати
новий її корпус, якому десь приблизно тридцять років. Зараз же наша
допитливість привела нас до другої, значно старішої будівлі, яка у 2018 році
відсвяткувала своє сторіччя. Колись книгозбірню цю збудовано було спеціально
для університету Святого Володимира, який тепер носить ім’я Т.Г.Шевченка і є
одним з провідних вищих навчальних закладів в Україні, тому з вікон бібліотеки
видно славнозвісний червоний корпус, що, безперечно, вельми зручно для
старанних студентів.
Перше, що впадає
в око кожному відвідувачеві – величезне погруддя академіка Вернадського,
розташоване у вестибюлі. Він мовби гостинний господар запрошував нас до
неймовірної обителі знань.
Цього разу нам
вдалося відвідати аж п’ять відділів бібліотеки. Спершу завітали ми нашим
дружним допитливим товариством у збірню рукописів. Яких дивовиж там тільки
немає! І славнозвісне «Пересопницьке Євангеліє» і величезні старовинні,
розкішно оздоблені рукописи, написані найрізноманітнішими мовами, і стародавні
письмена на шкірі, дереві, бересті і чи папірусі. У випадку якщо раритетний
експонат не має сучасного відцифрованого аналога – відвідувачі працюють з ними
у спеціальних рукавичках, як правило, це, звичайно, науковці.
Наступним залом,
куди ми потрапили, був музичний. Ноти, автографи славетних композиторів (серед
них і автограф молодого Шопена), безліч унікальних рукописів, ноти, власноруч
написані відомими музикантами і композиторами, зокрема, також і архів
Розумовських. Центральною окрасою залу є старовинний рояль, подарований ще у
1901 році як освідчення у коханні одній із відомих співачок її чоловіком. Якщо
уважно придивитися серед орнаменту що оздоблює рояль, можна прочитати : «дякую
за 15 років гармонії». Саме тут, у цьому залі, щотижня проходять музичні
вечори.
Наступним у
нашій екскурсії був відділ образотворчого мистецтва. Саме тут виявляється
зберігаються афіші фільмів, на які колись ходили наші батьки, а, може, й бабусі
з дідусями. Окрім того, тут існує напрям зарубіжної україніки. Це сюди
стікається усе, що стосується України з-поза її меж. А наших «там», як відомо,
сила-силенна.
У відділі
стародруків і рідкісних видань нам вдалося побачити перше видання «Енеїди»
Котляревського, а також книги, малюнки у яких художниками виконувались вручну,
тобто, тільки уявіть, в кожному примірнику художник мав розмалювати чорно-білі
ілюстрації. Крихітні книжечки, розміром не більше двох сантиметрів, папірус,
рисовий папір, папір виготовлений на основі тканини… годі й перелічити скільки
усього цікавого випало нам побачити! А ще, виявляється книги і обкладинки до
них виготовлялись раніше окремо, тобто кожна обкладинка була абсолютно
ексклюзивною.
І нарешті, наостанок ми відвідали книгозбірню періодики. Вперше в житті побачила як підшивають газети, а також дізналася, що першою газетою в Україні була газета під назвою «Хлібороб» і виходила вона аж ніяк не в столиці, а в Полтавській області за підтримки славнозвісного Симиренка. Зберігається у цьому залі навіть наш брайлівський «Промінь»!
І нарешті, наостанок ми відвідали книгозбірню періодики. Вперше в житті побачила як підшивають газети, а також дізналася, що першою газетою в Україні була газета під назвою «Хлібороб» і виходила вона аж ніяк не в столиці, а в Полтавській області за підтримки славнозвісного Симиренка. Зберігається у цьому залі навіть наш брайлівський «Промінь»!
Окрім неймовірно
цікавих експонатів, вражає у бібліотеці також і інтер’єр: раритетні меблі,
автографи на стінах, старовинні прилади для письма, квіти і картини, особлива,
ні на що не схожа атмосфера. Надто ж вдячна я нашому екскурсоводові,
надзвичайно приємній жінці, котра, зрозумівши, що мені слід обстежити все на
дотик, буквально водила мене бібліотекою, показуючи все, що лише було можна.
Давно вже не отримувала я стільки задоволення від екскурсій, надто ж тих, де
основну інформацію можна отримати лише візуально. Ані трохи не шкода
витраченого часу, та й труднощі пов’язані з дорогою, вартували насолоди, яку
отримала.
Олена
Федорова
Багато киян пробігають повз будівлі, що розташована зліва від червоного корпусу університету, не особливо замислюючись над її призначенням. Каємося, і ми , члени НДКІГ "Творчі ініціативи" не одразу впізнали старий корпус наукової біьліотеки імені Вернадського. Молода українська держава свого часу не поскупилася і в буремному 1918 році за сприяння тодішнього міністра культури Миколи Василенка добудувала приміщення для бібліотеки - між іншим, за проектом славнозвісного архітектора Альошина.
Сходи, прикрашені старовинними скульптурами, ведуть до зал бібліотеки. До нашого приходу тут ретельно підготувалися - в кожному відділі нас зустрічали з примірниками літератури, що перевозилися працівниками на спеціальних візочках. Яка то, мабуть, відповідальність - кожного дня мати справу із справжніми раритетами з відділу рукописів, чи гортати стародруки, листочки яких з паперу, створеного за старовинною технологією з ганчір'я. Для роботи з такою літературою отримують спеціальні дозволи. До того, в наукових установах при бібліотеці можна отримати аспірантську підготовку з різноманітних питань.
Відділи стародруків і рукописних видань - окраса будь-якої книгозбірні, але кияни по праву можуть пишатися відділом музичних фондів - не всі столиці світу можуть похвалитися подібними зібраннями, а вже нотами, написаними для кантатного співу чи квадратними нотками на чотирилінійному нотному стані - й поготів. Завдячувати такій колекції ми маємо, в першу чергу, Олександру Тихоновичу Дзбанівському - основу фонду він визбирував по всіх приватних колекціях, які б було банально знищено. Інтер'єр зали дбайливо прикрашений працівниками, щомісяця провадяться музичні вечори, де звучить рояль, історію якого працівники пов'язують з сім'єю видатних музичних видавців Ідзиковських.
Найбільшим попитом у відвідувачів - не кіномитців, яким більше до вподоби зали із старовинними книжками і книжковими шафами - користується газетний відділ. Місце на стелажах від підлоги до стелі займають підшивки газет, що будь-коли видавалися на території України. Хочете дізнатися розклад руху поїздів буля Катеринослава? Вам сюди. Хоча здебільшого шукають більш прозову інформацію - наприклад, про відведення землі під забудівлю.
Ходили по бібліотеці години зо три, втомилися, але отримали нові знання , головне з яких - Київ ще має чим здивувати навіть тих, хто прожив тут все життя.
Євгенія Вишнякова
Комментариев нет:
Отправить комментарий