21.06.2015 р.
Був у мене один знайомий чоловік, великий жартівник. Якщо в його присутності щось падало, гриміло, ламалось, він радісно вигукував: «Тримайсь, наші під Фастовом!». Однак навряд чи цей веселун, так само як і ще тисячі і тисячі наших співгромадян знав, що Фастів – це не лише важливий залізничний вузол, навколо якого під час Великої Вітчизняної війни точилися жорстокі бої, що він, власне, і обігрував у цьому жарті, а край, багатий на цікаві пам’ятки, які по праву можуть бути названі справжніми перлинами культурного надбання нашої нації. 21 червня цього року нам, НКДГ «Творчі ініціативи» вдалося ознайомитися з ними. В поїздці брало участь двадцять один член організації.
В історії місто Фастів відоме із кінця XIV ст., хоча є дані, що існувало воно і раніше. Відомо, що Фастівщину відвідували наші загальнонаціональні генії – Богдан Хмельницький та Тарас Шевченко. Найбільш яскравою постаттю в історії Фастова був козацький полковник Семен Палій, діяльність якого припадає на кінецьXVII – початок XVIII ст. Харизматичний козацький ватажок Семен Палій був увінчаний славою у багатьох битвах із турками, татарами, поляками. У 1683 р. він, воюючи у війську польського короля Яна третього Собеського, зіграв чи не найвирішальнішу роль у розгромі величезної турецької армії під Віднем, що, фактично, врятувало Європу від турецької навали. Вдячний король подарував йому містечко Фастів з усіма навколишніми землями. Відважний полковник виявився ще й гарним управлінцем. Під його владою Фастівщина відродилася після страшного занепаду попередніх десятиліть. Пізніше, після смерті Яна Собеського, польська шляхта спробувала знов підкорити вільні землі Фастівщини, але Семен Палій дав їй гідну відсіч. На жаль, авторитет Семена Палія, а також хитросплетіння тогочасної політики призвели до конфлікту між ним та гетьманом Іваном Мазепою. Палій був заарештований Іваном Мазепою під час дружнього бенкету, про що збереглася українська народна пісня: «Солодким медом та вином солодким кубки наповняли, а Семена Палія на бенкет зазвали». Він був засланий аж до Тобольська. Та після того, як Мазепа почав бойові дії проти царя, Петро Великий, котрому був потрібен авторитетний ватажок, який міг би повести за собою козацтво повернув Палія із заслання. Важкохворий, старий полковник зі славою повернувся до Фастова. Помер він 1710 р., незадовго до смерті постригшись у ченці, оскільки усе життя був ревним православним християнином. Постать Семена Палія оспівана багатьма талановитими поетами, зокрема Тарасом Шевченком та росіянином Кондратієм Рилєєвим. Тому Фастівщину по праву можна назвати Палієвим краєм.
Першим пунктом нашої програми було відвідання фастівського «Музею на колесах». Далекого 1918 р., саме у Фастові, у штабному вагоні Симона Петлюри було підписано попередній договір про об’єднання Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української народної Республіки (ЗУНР). Офіційно злуку було проголошено на Софіївському Майдані у Києві 22 січня 1919 р., саме цей день і став важливим державним святом – Днем Соборності і свободи, але фастівчани по праву пишаються тим, що саме у їхньому місті було покладено початок об’єднанню українських земель. Музей знаходиться на одній із запасних колій фастівського вокзалу. Складається він, поки що лише з самого симпатичного, як іграшка, але цілком діючого паротяга та вагона початку XX ст. Наш гід чесно зізнався, що паротяг за старими зразками, зроблено лише кілька років тому, а вагон хоча й, дійсно, є сучасником національно-визвольних змагань, але усе ж до потягу Семена Петлюри не входив. «Справжній вагон головного отамана є, але він знаходиться у Києві, і ми дуже сподіваємось, що його вдасться перевезти до нашого музею» – сказав гід. Окрім того, у планах керівництва музею є повністю відтворити потяг директорії у повному складі. Взагалі, розповідь екскурсовода була надзвичайно емоційною й палкою. Він не лише розповідав нам про експонати, розміщені у трьох залах, на які поділено вагон, але й усю довгу та цікаву історію рідної Фастівщини.
Після такої детальної оповіді у декого з нас з’явилися сумніви: «А чи зможуть у краєзнавчому музеї нам розповісти ще щось таке, чого ми не почули у «Музеї на колесах?» Але побоювання були марними. Краєзнавчий музей Фастова виявився надзвичайно цікавим. Фастівщина – мала батьківщина багатьох талановитих артистів, тож одна з найцікавіших експозицій музею присвячена саме їм. Надзвичайно цікавими були бюсти видатних фастівчан: героїв, науковців, митців, виконані талановитим місцевим скульптором Анатолієм Древецьким. Музей збирає також речі загиблих героїв на Майдані та в зоні АТО.
А яку радість принесла екскурсантам експозиція, присвячена фауні Фастівщини. Опудала місцевих звірів та птахів здавалися цілком живими, немов з якоїсь казки до старовинної будівлі музею примандрували хитра лисичка та мудрий ворон, грізний орел та веселий дятлик.
Люб’язні господарі – працівники музею – подарували усім екскурсантам на пам’ять маленькі сувеніри – закладинки з фотографіями будівлі музею різних років.
Оглянули ми і римо-католицький Костел Воздвиження святого Хреста у Фастові. Відносно молода будівля, зведена у 1903 р. для духовних потреб місцевої польської громади.
Наступним пунктом нашої насиченої програми було відвідання Музею-садиби видатного українського композитора, громадського діяча, православного священника Кирила Стеценка. Оглядаючи кімнати будинку, в якому розміщено музей ми слухали зворушливу розповідь екскурсовода про драматичне життя видатного композитора. Водночас у приміщенні музею лунали записи творів цього талановитого українця, які краще, ніж будь які слова відкривали нам блискучий геній Кирилла Стеценка і його світлу, закохану у прекрасне, душу.
Після спочинку у незайманому, сповненому світлом та ароматом смоли, сосновому бору, екскурсія попрямувала до селища Томашівка, в якому знаходиться Православний чоловічий монастир на честь покладення риз Пресвятої Богородиці у Влахернах. Створений у наш час, монастир знаходиться на території маєтку, який до 1917 р. належав пану Хоєцькому. Екскурсанти відвідали богослужіння та оглянули храми монастиря. Територію обителі прикрашають чудові квітники, про які дбає братія обителі, від часів пана Хоєцького тут залишилися красиві скульптури левів. Та мешкають тут не лише гіпсові представники тваринного світу. У вольєрах радують око пави, фазани, страуси. Чимало доводиться працювати ченцям, аби обійти таке господарство, і це вже не кажучи про численні обов’язки, які має виконувати кожен чернець. Один з них привітний та уважний – і був нашим гідом.
Стомлені та задоволені поверталися ми до Києва, побачивши за один день стільки цікавого! І це не десь за «тридев’ять земель», а тут – у рідній Київській області. Мала рацію одна з учасниць нашої групи, коли сказала: «Не знають у нас люди, які скарби знаходяться поруч, а знали б, то і по закордонах ніхто б не їздив, своє б дивилися».
Євген Познанський
